Співчуття Папи з приводу похорону Глави Вірменської Католицької Церкви
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
«Ввіряємо душу цього нашого брата милосердю Бога, до престолу Якого, як ми упевнені, її супроводить молитва заступництва Пресвятої Богоматері Марії, святого Григорія Просвітителя та святого Григорія Нарекського, разом з усіма вірменськими святими та мучениками», – цими словами завершуються співчуття, які Папа Франциск надіслав на похорон Глави і Отця Вірменської Католицької Церкви Килікійського Патріарха Ґріґора Бедроса ХХ Ґаброяна, що переставився до вічності минулого вівторка на 87-му році життя.
Похоронні богослужіння в катедральному соборі святого Григорія та святого Іллі в Бейруті, столиці Лівану, в суботу, 29 травня 2021 р., очолив Преосвященний Бутрос Мараяті, Архиєпископ Алеппо, який став тимчасовим адміністратором патріаршого осідку. В похороні, крім єпископату, духовенства та вірних Вірменської Католицької Церкви, взяли участь також представники інших католицьких і некатолицьких Церков, між якими Глави Маронітської та Сиро-Католицької Церков, Католикос Килікійський Вірменської Апостольської Церкви, представники Глави Держави, світу політики та дипломатичного корпусу. Папу Франциска представляв кардинал Маріо Дзенарі, Апостольський Нунцій у Сирії, який зачитав послання від Святішого Отця.
«Добре пам’ятаю, як він після свого обрання влітку 2015 року, перед прийняттям вибору, бажав просити в мене благословення, аби змогти керувати патріаршою Церквою, незважаючи на вже похилий вік», – пише Папа, згадуючи також про подальші особисті зустрічі, першою з яких стало спільне Євхаристійне богослужіння з нагоди підтвердження церковного сопричастя. «Ми разом піднесли Христові Тіло та Кров, видимий знак того, що підвалиною кожного служіння в Церкві є приєднання та уподіблення до Христа, розіп’ятого та воскреслого», – зазначає Єпископ Риму, згадуючи також про свою Апостольську подорож до Вірменії 2016 року та про візити покійного патріарха до Ватикану.
За словами Папи Франциска, Його Блаженство очолював Вірменську Католицьку Церкву як «уважний пастир», започатковуючи контакти з різними церковними та цивільними інституціями, дбаючи також про ініціативи солідарності. «Протягом останнього періоду свого земного паломництва він з гідністю переживав поступове зменшення фізичних сил і з почуттям відповідальності запитував у сумлінні про те, чи ще здатний провадити Вірменську Церкву як патріарх: відповідь йому дав Господь, востаннє покликавши іти за Собою», – пише Святіший Отець, ввіряючи душу покійного Господньому милосердю.
