Папа до православної делегації: спільно давати надію людям нашого часу

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

Свідчення зростаючого сопричастя між християнами буде знаком надії для багатьох людей, які почуватимуться заохоченими розвивати загальніше братерство та примирення, спроможне надолужити за кривди минулого. Впевненість у цьому висловив Папа Франциск, приймаючи у понеділок, 28 червня 2021 р., делегацію Константинопольського патріархату, очолювану Халкедонським митрополитом Емануїлом, що прибула до Ватикану в рамках вже традиційного обміну делегаціями між Церквами Риму та Константинополя з нагоди свят відповідних Небесних покровителів – святого Андрія та святих Петра і Павла.

Урок покори

Як зазначив Єпископ Риму, цьогорічне святкування на честь святих Петра і Павла ще відбувається у період, коли світ змагається, аби вийти з драматичної кризи, спровокованої пандемією. Серйознішою від цієї кризи, за його словами, є «можливість змарнувати її, не навчившись з уроку, який вона нам дала». Йдеться про «лекцію покори» про те, що «неможливо жити здоровими в хворому світі», прямувати далі як раніше, «незважаючи на те, що не функціонувало».

«Також і тепер, велике прагнення повернутися до нормальності може приховувати безглузду претензію наново вхопитися за фальшиві забезпечення, за звички та проекти, спрямовані виключно на заробіток і досягнення власних інтересів, не переймаючись проявами несправедливості планетарного масштабу, воланням убогих і нестабільним здоров’ям нашої планети», – сказав він.

Момент розпізнавання

Що ця ситуація говорить нам, християнам? Папа зазначив, що ми покликані запитати себе, чи й ми хочемо також повернутися до того, що було раніше, ніби нічого не трапилося, а чи хочемо «прийняти виклик цієї кризи». Криза, на що вказує етимологія цього слова, включає судження, відокремлення корисного від шкідливого, адже в давнину цей термін позначав дію відокремлення зерна від полови. Святий Павло у Посланні до Коринтян навчає перебувати в любові, бо «любов ніколи не промине».

«Очевидно, – пояснив Святіший Отець, – не йдеться про романтичну любов, зосереджену на собі самих, на власних почуттях, прагненнях та емоціях; говоримо про конкретну любов, якою живемо в Ісусів спосіб. Це любов зерна, яке дає життя, вмираючи в землі, що приносить плід, розломившись. Це любов, “яка не шукає свого”, що “все пробачає, усього надіється, все перетерпить”. Іншими словами, Євангеліє запевняє багаті плоди не тому, хто нагромаджує для себе, не тому, хто дивиться на віддачу для себе, але тому, хто відкрито ділиться з іншими, сіючи щедро й безкорисливо, в покірному дусі служіння».

На роздоріжжі

Отож, серйозне сприйняття кризи вимагає від «християн, які прямують до повного сопричастя», запитувати себе про те, як прямувати далі. Кожна криза ставить перед роздоріжжям, відкриває дві дороги: дорогу зосередження на собі, шукаючи власну безпеку, та дорогу відкритості на інших, з усіма ризиками, які це несе, та з плодами благодаті. «Дорогі браття, чи ж не прийшов час, аби з допомогою Святого Духа, дати додатковий порив нашому шляхові до усунення давніх упереджень і остаточного подолання шкідливого суперництва? Чи ж не можемо ми, не ігноруючи відмінності, які будуть подолані через діалог в любові та істині, започаткувати нову фазу стосунків між нашими Церквами, позначену більш спільним прямуванням разом, бажанням чинити реальні кроки вперед, почуватися співвідповідальними одні за одних?», – запитував Папа, висловивши впевненість у тому, що якщо будемо послушними любові, то, Святий Дух, Який є «творчою любов’ю Бога», відкриє шляхи до оновленого братерства.

«Свідчення зростаючого сопричастя між нами, християнами, буде також знаком надії для багатьох чоловіків і жінок, які почуватимуться заохоченими розвивати загальніше братерство та примирення, спроможне виправляти кривди минулого. Це єдиний шлях, щоби відслонити майбутнє миру. Прекрасним пророчим знаком буде також тісніша співпраця між православними та католиками в діалозі з іншими релігійними традиціями», – підсумував Святіший Отець.