Папа: Ті, які покликані іти за Господом – покликані пустися в незвідані землі

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

Щоразу, коли існувала спокуса поглинути іншого, тоді не будувалося, а руйнувалося, як також тоді, коли іншого замикалося в ґетто, замість інтегрувати. Про це Папа Франциск говорив, зустрічаючись у неділю, 12 вересня 2021 р., з представниками Екуменічної ради угорських Церков і з представниками єврейських спільнот. Також і ця подія відбувалася в приміщенні Музею Мистецтв у Будапешті, де Святіший Отець провів зустрічі, що випереджують центральну подію його перебування в столиці Угорщини – Святу Месу з нагоди завершення 52-го Міжнародного Євхаристійного Конгресу.

В дорозі до обітниці єдності

Промовляючи після вітальних промов, Глава Католицької Церкви зазначив, що радий цій зустрічі, що є вираженням «великого прагнення єдності». Звертаючись до «братів у вірі в Христа», він ствердив, що «молитися одні за одних, пліч-о-пліч трудитися в любові для цього світу, який Бог так полюбив» є «найконкретнішою дорогою до повної єдності». Скеровуючи думку до «братів у вірі Авраама, нашого батька», Папа сказав, що дуже цінує зусилля, спрямовані на те, щоби «повалити стіни відокремлення з минулого», коли євреї та християни прагнуть бачити один в одному не чужинця, а приятеля, не противника, а брата. «Це благословенна Богом переміна погляду, навернення, що відкриває нові початки, очищення, яке обновляє життя», – наголосив він.

Єпископ Риму звернув увагу на те, що у Святому Письмі ті, кого покликано в особливий спосіб іти за Господом, завжди повинні вирушати в дорогу, прямувати до незнаних земель, як це сталося із Авраамом. «Хто йде за Богом, той покликаний залишати. Від нас вимагається залишити непорозуміння минулого, претензії на власну правоту та перекладання провини на інших, щоби ступити на дорогу до Його обітниці, бо Бог завжди має проекти миру, а не задуми погибелі», – сказав Папа.

Запобігти вибухові антисемітизму

Далі Глава Католицької Церкви запросив учасників зустрічі разом скерувати погляд на промовистий образ однієї з пам’яток угорської столиці – Ланцюговий міст через Дунай, який сполучає Буду та Пешт: не зливає їх, але тримає поєднаними. «Такими мають бути узи між нами. Щоразу, коли існувала спокуса поглинути іншого, то не будувалося, а руйнувалося; так само й тоді, коли хотілося загнати його в ґетто, замість інтегрувати», – наголосив він, заохочуючи разом поширювати «виховання до братерства», так щоби «напади ненависті, які хочуть знищити його, не переважили».

«Маю на думці загрозу антисемітизму, що досі чаїться в Європі та в інших місцях. І цей ґніт треба загасити. Але найкращим способом знешкодити цю бомбу є спільна позитивна співпраця, ним є сприяння братерству», – вів далі Папа, вказуючи на ще один урок від моста: його підтримують великі ланцюги, що складаються з багатьох ланок. «Ми є цими ланками і кожна ланка є фундаментальною», – підкреслив він.

Релігійна свобода для всіх

Святіший Отець також звернув увагу на те, що міст поєднує дві сторони, чим також вказує на фундаментальне у Святому Письмі поняття союзу. За його словами, Бог завіту закликає нас не піддаватися логіці ізоляції та часткових інтересів, бо не бажає союзів з деким проти інших, але «людей і спільнот, які будуть мостами спільності з усіма». «Ви, що представляється в цій країні релігії, що становлять більшість, маєте завдання сприяти таким умовам, в яких шанують релігійну свободу та дбають, аби вона була для всіх. Ви повинні бути прикладом для всіх: щоб ніхто не міг сказати, що з уст Божих людей виходять слова поділів, але лише послання відкритості та миру», – наголосив Папа Франциск.

Вкорінені і готові стати корінням

Врешті, крім того, що він є найвідомішим, Ланцюговий міст є також найдавнішим у цьому місті, й через цього пройшли чимало поколінь. Це, як зауважив Глава Католицької Церкви, спонукає пам’ятати про минуле. «Там знайдемо страждання та періоди темряви, непорозуміння та переслідування, але, сягнувши коріння, відкриємо більшу від цього спільну духовну спадщину», – сказав він, вказуючи на численних «Божих друзів», які випромінювали світло серед ночей світу.

Між ними він згадав видатного поета Міклоша Радноті, блискуча кар’єра якого перервалася лише через його єврейське походження, однак, навіть серед найтемнішої прірви концтабору він до останньої миті життя не переставав творити. «Я був квіткою, тепер став корінням», – писав він серед самотності концтабору. «Також і ми, – мовив Святіший Отець, – покликані ставати корінням. Ми часто шукаємо плодів, результатів, ствердження. Але Той, Який чинить так, що Його слово приносить плід з такою ж лагідністю, як дощ причиняється до проростання паростків у полі, нагадує нам про те, що наші дороги віри є зернами: зернами, що перетворюються у підземні коріння, ті коріння, що живлять пам’ять і причиняються до проростання прийдешнього».