Папа: Справжня слава здобувається не вивищенням понад інших, а служінням
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
Справжня слава не здобувається, вивищуючись понад інших. Так Ісус повчав Своїх учнів, які сперечалися між собою за почесні місця. Коментуючи перед проказуванням молитви «Ангел Господній» у неділю, 17 жовтня 2021 р., розповідь святого Марка про те, як апостоли Яків і Іван підійшли до Ісуса з проханням, аби одного дня сидіти поруч з Ним у Його славі, чим викликали обурення інших, Папа Франциск поділився думками про дві протилежні ментальності: виділятися та зануритися.
Любов, що стає служінням
У цій ситуації Ісус із терпеливістю дає Своїм учням велике повчання: справжня слава здобувається, живучи тим самим хрищенням, яке Він незадовго отримає в Єрусалимі. Святіший Отець пояснив, що хрищення означає «занурення»: Своїми страстями Ісус занурився у смерть, жертвуючи Своє життя за наше спасіння. «Його славою, Божою славою, є, отже, любов, яка стає служінням, а не влада, що прагне домінування», – сказав Папа, наводячи Ісусові слова: «Хто між вами хоче стати великим, нехай буде між вами слугою». «Стоїмо перед обличчям двох відмінних логік: учні прагнуть піднестися, а Ісус – зануритися», – додав він, запрошуючи зупинитися на цих двох дієсловах.
Пошуки, що можуть стати духовною недугою
Першим дієсловом є «піднестися». За словами Святішого Отця, йдеться про «світську ментальність, якою ми постійно спокушувані», коли всі речі, навіть і стосунки, переживаємо як нагоду «підживлювати свої амбіції, сходити в гору сходинками успіху», щоби досягнути важливих становищ. «Шукання особистого престижу також може стати хворобою духа, маскуючись навіть за добрими намірами, наприклад, тоді, коли за добром, яке чинимо чи проповідуємо, так насправді шукаємо себе самих та власного самоствердження», – мовив Наступник святого Петра, радячи перевіряти справжні наміри свого серця, запитуючи себе про мотиви: чиню це, щоби послужити, а чи для того, щоби відзначитися, отримати похвалу?
Власних зусиль недостатньо
Ісус, натомість, закликає «зі співчуттям занурюватися в життя тих, кого зустрічаємо», подібно до того, як Він учинив із нами. Як зауважив Папа, скерувавши погляд на розп’ятого Христа, «до глибини зануреного в нашу поранену історію», можемо відкрити «Божий спосіб діяння». Бо Він не залишився десь там у небі, споглядаючи на нас згори, але понизився аж до умивання наших ніг. «Бог – це любов, а любов є покірною, вона не вивищується, але сходить вниз, подібно до дощу, що падає на землю і приносить життя», – сказав Святіший Отець, додаючи, що для переходу від ментальності престижу до ментальності служіння потрібне наше зусилля, але його недостатньо. Для цього носимо в собі силу, що нам допомагає. Нею є благодать Хрищення, нашого «занурення в Ісуса», через яку носимо запаленим у собі полум’я Святого Духа, «яке потрібно підтримувати».
У цьому світлі Папа закликав молитися до Богородиці, наслідуючи приклад Тієї, Яка, бувши найбільшою, не старалася підноситися, але була «покірною слугинею Господньою, повністю зануреною в служіння нам, аби допомогти нам зустріти Ісуса».
