Батьківство, любов, милосердя: шлях священичого служіння Папи
с. Емілія Вандич, СНДМ – Ватикан
Кожна людина має незабутні моменти у своєму житті. Деякі події залишаються в пам’яті та мають незворотний процес, розділяючи наше життя на період до і після. Таким досвідом стала сповідь Хорхе Марія Берґольйо в 17-річному віці, в священика, якого він навіть не знав. Саме тоді в майбутнього Папи зродилося священиче покликання.
21 вересня 1953 року в день літургійного спомину святого Матея, митника, що навернувся під час зустрічі з Ісусом, молодий Хорхе відчув особливе Боже милосердя. Про цей досвід Папа розповів 18 травня 2013 року, в урочистість П’ятидесятниці, під час зустрічі із представниками мирянських спільнот, асоціацій та новітніх рухів у Церкві. Він поділився досвідом, що почув саме Божий голос, і переконався, що має стати священиком.
13 грудня 1969 року майбутній Вселенський Архиєрей отримав священичі свячення з рук Архиєпископа Рамона Хосе Кастельяно.
Події, що відбуваються назовні, насправді є наслідком внутрішнього процесу, який почався дуже давно. Наш зовнішній вибір завжди має приховане коріння всередині нас так, як посіяне зерно залишається прихованим під землею й саме там починається його зростання; лише через певний проміжок часу воно проростає та стає видимим назовні. Можливо, зустріч з Богом під час сповіді в 1953 році стала підґрунтям для священичих свячень у 1969 році. Дивлячись саме на цей корінь, можна відчути священичу ідентичність Папи: це вияв батьківства, любові, прощення, розпізнавання та милосердя.
Покликання священика: бути поруч свого народу
Проголошення року Милосердя в 2015-2016 рр., є співзвучним із зверненням Святішого Отця до священиків, де він говорить, що священик має бути людиною милосердя й співчуття, бути поруч свого народу та слугою всіх. Папа зауважує, що людство зранене ілюзіями світу, матеріальними проблемами, скандалами, також і в Церкві. Отож, кожен, хто почувається зраненим в будь-який спосіб, має знайти уважність та можливість бути вислуханим. Милосердя, за словами Папи, означає зцілення ран. У цьому сенсі для Папи Франциска понтифікат є способом виявити своє священство, а не є просто посадою, яку потрібно обіймати.
Передавати надію зневіреним та бути апостолами радості
Звертаючись до священиків, Папа заохочує їх мріяти. Це не означає, що вони мають бути відірваними від дійсності, але особами, що вміють бачити більше, ніж фізичними очима: дивитися пророчими очима, бути здатними споглядати Боже творіння, – те, що інші не можуть зауважити, і в такий спосіб чітко бачити мету, до якої потрібно прагнути.
Єпископ Риму закликає священиків бути людьми, які, в світлі Євангелія, поширюють навколо себе смак Божий та передають надію зневіреним серцям. Тільки в єдності з Господом священики можуть бути «апостолами радості, плекаючи вдячність за те, що вони є на служінні своїм братам, сестрам та Церкві», – підкреслив Папа Франциск.
