Папа про святого Йосифа як приклад люблячого і відповідального батьківства
Світлана Духович – Ватикан
Трохи більше року минуло відтоді як 8 грудня 2020 р. був опублікований Апостольський лист Папи Франциска «Patris corde – Із серцем Батька», в якому у ніжній та зворушливій формі описана постать святого Йосифа. У цьому документі Святіший Отець спогадував 150-річчя проголошення святого Йосифа Обручника покровителем вселенської Церкви, з нагоди чого він проголосив «Рік святого Йосифа», що тривав до 8 грудня 2021 року. Свою любов до цього святого Папа виражає також у новому циклі катехизмових повчань під час загальних аудієнцій, який розпочав 17 листопада минулого року. Протягом 2021 року Ватиканська газета L’Osservatore Romano та італійська версія вебпорталу Vatican News щомісяця публікували рубрику, в кожному випуску якої розглядали один з розділів Апостольського листа Patris corde, подаючи також приклади з життя батьків, а також дітей і матерів.
Праця над цією рубрикою стала спонукою для її авторів – директора газети «L’Osservatore Romano» Андреа Монди та Заступника Редакційного директора Дикастерії у справах комунікації Святого Престолу Алессандро Джізотті – поспілкуватися в інтерв’ю з Папою Франциском про батьківство у світлі постаті святого Йосифа Обручника.
Чоловік, який молиться і вміє брати на себе відповідальність
«Я ніколи не приховував свою близькість, яку відчуваю до постаті святого Йосифа. Я вважаю, коріння цього сягають мого дитинства, мого формування, – зазначив Єпископ Риму, відповідаючи на запитання про те, ким для нього є цей святий. – Я завжди плекав особливу набожність до святого Йосифа, бо вірю, що його постать у прекрасний і особливий спосіб представляє те, якою має бути християнська віра для кожного з нас. Бо святий Йосиф – це звичайна людина, і його святість полягає саме в тому, що він став святим через приємні й неприємні обставини, з якими йому довелося стикатися».
Святіший Отець зауважив, що в Євангеліях від Матея і Луки святий Йосиф виступає як важлива дійова особа початків історії спасіння. Події навколо народження Христа були нелегкими, повними перепон та переслідувань, і Бог ставить поруч із Своїм Сином Марію і Йосифа. «Марія – це та, Яка народила на світ Слово, що стало тілом, а Йосиф є тим, хто Його захищав, годував і ростив», – підкреслив Папа, додаючи, що у Йосифові Обручнику бачимо мужа важких часів, який вміє брати на себе відповідальність.
Святий Йосиф, за словами Святішого Отця, поєднує в собі дві характеристики. З одного боку, його глибока духовність, яку бачимо в євангельських розповідях про сни. «Тільки людина, яка молиться, яка провадить інтенсивне духовне життя, може мати також здатність розпізнати Божий голос серед багатьох голосів, які нас населяють», – пояснив він. Друга характеристика цього святого – це його конкретність: він підходить до проблем з надзвичайною практичністю, і перед обличчям труднощів і перешкод ніколи не займає позицію жертви. Натомість, він завжди перебуває у перспективі реагування, відповіді, довіри до Бога та шукає рішення у креативний спосіб.
Яскравий свідком у темні часи
Наступник святого Петра зазначив, що «Рік святого Йосифа» був проголошений невипадково у цей період пандемії: «Багато людей страждають, багато сімей перебувають у скрутному становищі, багато людей охоплені страхом смерті, непевного майбутнього. Я подумав, що в такий важкий час нам потрібен хтось, хто міг би нас підбадьорити, допомогти, надихнути, щоб ми зрозуміли, як правильно боротися з цими часами темряви. Йосиф є яскравим свідком у темні часи».
Покладатися на святого Йосифа як на друга
Журналісти пригадали Папі Франциску, що його служіння на Петровому Престолі розпочалося 19 березня, в урочистість святого Йосифа. Відповідаючи, він підкреслив, що завжди вважав це особливим дарунком з неба. «Я вірю, що святий Йосиф, певним чином, хотів дати мені зрозуміти, що він і надалі буде мені допомагати, буде поруч зі мною, і що я можу й надалі сприймати його як друга, до якого можу звернутися, якому можу довіритися, якого можу просити про заступництво і молитву», – зазначив він, висловлюючи сподівання, що «Рік святого Йосифа» допоміг багатьом християнам знову відкрити для себе глибоку цінність сопричастя святих, «яке є не абстрактним, а конкретним спілкуванням, яке виражається в конкретних стосунках і має конкретні наслідки».
Усвідомити роль батьків у власному житті, щоб бути добрими батьками
Під час розмови з Папою, Андреа Монда та Алессандро Джізотті зазначили, що у своїй рубриці, присвяченій Апостольському листу Patris Corde, вони розповідали про сучасних батьків, а також і дітей, у світлі життя святого Йосифа Обручника. «Чого можуть навчитися від святого Йосифа сучасні молоді люди, які завтра стануть батьками?» – запитали вони Святішого Отця. Відповідаючи, він зауважив, що всі ми є чиїмось дітьми і маємо за плечами важливі для нас стосунки з тими, хто нас зростив і хто вплинув на нас, чи в добрий, чи в поганий спосіб. Папа пояснив, що варто усвідомити важливість цих стосунків для нашого життя, бо коли ми самі будемо нести відповідальність за життя інших, тобто, коли матимемо батьківські обов’язки, то зрозуміємо, що втілюємо, насамперед, той досвід, який самі пережили з власними батьками. Осмислити цей досвід потрібно, передовсім, для того, аби не повторювати ті самі помилки й цінувати те, що було добрим.
«Я переконаний, – наголосив Єпископ Риму, – що батьківські стосунки, які Йосиф мав з Ісусом, настільки вплинули на його життя, що майбутнє вчення Ісуса було сповнене образів і посилань, що ґрунтувалися на уявленні про батьківство. Наприклад, Ісус каже, що Бог є Отцем, і це ствердження не може залишити нас байдужими, особливо, якщо брати до уваги Його особистий людський досвід батьківства». За словами Святішого Отця, це означає, що Йосиф зробив стільки добра, що Христос знаходить в любові і в батьківстві цього чоловіка найкращу аналогію, щоб описати Бога.
«Можна сказати, – вів далі Папа, – що сьогоднішні діти, які в майбутньому стануть батьками, повинні запитати себе, яких батьків вони мали і якими батьками вони хочуть стати. Вони не повинні допускати, щоби батьківська роль була наслідком випадковості чи просто наслідком досвіду з минулого, але щоб вони могли свідомо вирішувати, яким чином вони хочуть любити, і як брати відповідальність за когось».
Справжня любов дає свободу
«В останньому розділі Patris Corde йдеться про святого Йосифа як про батька в тіні, батька, який вміє бути присутнім, але дозволяє синові вільно розвиватися. Чи це можливо в суспільстві, яке, здається, винагороджує лише тих, хто займає собою простір і перебуває в центрі уваги?» – таким було наступне запитання журналістів. «Однією з найпрекрасніших характеристик любові, і не тільки батьківства, є, власне, свобода, – підкреслив, відповідаючи, Святіший Отець. – Любов завжди породжує свободу, любов ніколи не повинна стати в’язницею, володінням. Йосиф показує нам здатність піклуватися про Ісуса, ніколи не володіючи Ним, ніколи не бажаючи маніпулювати Ним, не бажаючи відволікати Його від Його місії. На мою думку, це є дуже важливою перевіркою нашої здатності любити, а також нашої здатності зробити крок назад. Добрий батько –це той, який вміє відійти в потрібний момент, щоб його дитина проявила себе у всій своїй красі, зі своєю неповторністю, зі своїми рішеннями, зі своїм покликанням».
Наступник святого Петра додав, що в будь-яких стосунках потрібно відмовлятися від бажання нав’язати певний образ, очікування, заповнюючи сцену надмірним протагонізмом. І здатність святого Йосифа відійти на задній план, його смирення, як пояснив Папа, є найвирішальнішим аспектом любові, яку Йосиф виявляє до Ісуса. «За прикладом Йосифа, – додав він, – нам варто запитати себе, чи здатні ми зробити крок назад, дозволити іншим, і насамперед, тим, хто нам довірений, знаходити в нас орієнтир, але ніколи не перешкоду».
Обличчя Церкви не лише материнське, але й батьківське
Папа Франциск зазначив, що він неодноразово вказував на материнське обличчя Церкви, яким є милосердя, тобто «любов, що народжує і перероджує життя». «Хіба прощення, примирення не є тим способом, у який ми знову встаємо на ноги? Хіба не в такий спосіб ми отримуємо життя, бо отримуємо ще один шанс? Церква Ісуса Христа може існувати лише завдяки милосердю! – наголосив він. – Але я вважаю, що ми повинні мати відвагу сказати, що Церква має бути не лише материнською, але й батьківською. Тобто вона покликана виконувати також батьківське служіння, але не патерналістське».
Пояснюючи цей батьківський аспект Церкви, Святіший Отець вказав на здатність батьків «давати дітям можливість брати на себе власну відповідальність, реалізовувати свою свободу, робити вибір». «З одного боку, милосердя нас зціляє, розраджує, підбадьорює, – підкреслив він, – але, з іншого боку, Божа любов не обмежується лише прощенням, зціленням, Божа любов підштовхує нас приймати рішення, здійматися вгору».
Характер людини пізнається в падінні
«Здається, що іноді страх, особливо в цей період, паралізує цей злет», – прокоментував слова Папи один із журналістів. «Так, цей історичний період – це період, позначений нездатністю приймати великі рішення у своєму житті, – відповів він. – Наша молодь дуже часто боїться приймати рішення, вибирати, ризикувати».
Єпископ Риму додав, що Церква повинна спонукати приймати великі рішення. «Справжній батько не скаже тобі, що все завжди буде добре, – зазначив він, – але скаже, що навіть якщо ти опинишся в тяжкій ситуації, ти зможеш подолати й гідно пережити навіть ці моменти, навіть ці невдачі. Зрілу людину впізнають не в перемогах, а по тому, як вона вміє переживати невдачі. Саме в досвіді падіння і слабкості пізнається характер людини».
Духовне батьківство священиків
Торкаючись теми духовного батьківства священиків, Наступник святого Петра зазначив, що вони повинні крок за кроком вчитися бути батьками, ґрунтуючись, насамперед, на визнаванні себе самих як Божих дітей і дітей Церкви. Він підкреслив, що Церква не є абстрактною, вона «завжди є чиїмось обличчям», свою віру ми завжди отримуємо, передусім, через стосунки з кимось, а не через книжки чи роздумування. «Таким чином, наш досвід віри завжди народжується з чийогось свідчення», – пояснив Святіший Отець, вказуючи на важливість дякувати тим, хто нам передав віру, зберігаючи, одночасно, здатність критичного бачення їхніх негативних сторін.
«Духовне життя нічим не відрізняється від людського, – вів далі Папа. – З людської точки зору, батько є добрим, коли допомагає синові стати самим собою, вчиняючи його свобідним і підштовхуючи його до великих рішень. Так само і духовний батько є добрим не тоді, коли підмінює собою сумління людей, які покладаються на нього, не тоді, коли відповідає на питання, які ці люди носять у своїх серцях, і не тоді, коли панує над життям довірених йому людей, а тоді, коли стримано і, водночас, твердо здатен вказати шлях, пропонувати різні інтерпретації і допомагати у розпізнаванні».
Потреба в духовному батьківстві й материнстві
За словами Наступника святого Петра, духовне батьківство є даром, який народжується з досвіду. Духовний батько повинен ділитися не стільки своїми теоретичними знаннями, а передусім, особистим досвідом. «У цей історичний період, – підкреслив він, – існує велика потреба в значущих стосунках, які можемо назвати духовним батьківством, але – дозвольте сказати – також духовним материнством, тому що ця роль супроводу не є прерогативою чоловіків чи лише священиків. Є багато добрих черниць, багато богопосвячених жінок, але також і багато мирян і мирянок, які мають настільки багатий досвід, що можуть ділитися з іншими людьми. У цьому сенсі, духовні стосунки є одними з тих взаємин, які ми повинні більше відкрити для себе в цей історичний момент, не плутаючи їх з іншими формами супроводу психологічного чи терапевтичного характеру».
Пандемія і втрата роботи
На завершення Папа Франциск висловив близькість до сімей, батьків і матерів, які переживають серйозні матеріальні труднощі, що загострилися внаслідок пандемії. Він пригадав також всіх тих, які втікають від воєн і кого відкидають на кордонах Європи, всіх, хто переживає біль, несправедливість, ігнорування.
«Я хотів би сказати цим батькам, цим матерям, що для мене вони герої, – зазначив Святіший Отець, – тому що в них я бачу мужність тих, хто ризикує своїм життям заради любові до своїх дітей, заради любові до своєї сім’ї. Марія та Йосиф також пережили таке вигнання, таке випробування, коли їм довелося втікати в чужу країну через насильство і могутність Ірода. Це страждання наближує їх до цих братів і сестер, які сьогодні зазнають таких самих випробувань. Нехай ці батьки з упевненістю звертаються до святого Йосифа, знаючи, що як батько він сам пережив той самий досвід, ту саму несправедливість. І всім їм та їхнім родинам я хотів би сказати, щоб не почувалися самотніми! Папа завжди пам’ятає про них і, наскільки це можливо, буде продовжувати давати їм голос і не забувати про них».
