Папа про старість: покликані бути свідками, не протагоністами

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

Дві постаті, що жили на межі між старим і новим завітами, «єдиною рацією тривалого життя яких» було дочекатися Божих відвідин, потрапили в центр уваги чергової катехизи Папи Франциска на тему старості, яку він виголосив під час загальної аудієнції в середу, 30 березня 2022 р., коментуючи розповідь святого євангелиста Луки про Стрітення. На цих сторінках Святого Письма зустрічаємо праведного Симеона, якому Святий Дух об’явив, що він не помре, доки не побачить Месію, та пророчицю Анну, яка кожного дня служила в храмі. Вони обоє розпізнали Господню присутність в Ісусі, Якого батьки, виконуючи припис закону, принесли у храм. Ця зустріч, за словами Святішого Отця, «сповняє радістю їхнє тривале очікування та вчиняє спокійним їхнє прощання з життям».

Під проводом Святого Духа

Чого можемо навчитися від цих літніх людей, «сповнених духовною жвавістю»? Насамперед, як зазначив Наступник святого Петра, того, що «вірність очікування загострює чуття». Саме це чинить Святий Дух, Який «запалює світло для чуття». Старість у той чи інший спосіб послаблює чуття тіла, але Святий Дух «загострює відчуття душі», щоби не прогайнувати Господній прихід. Й сьогодні ми «як ніколи раніше потребуємо старості, обдарованої духовними чуттями, живими і здатними розпізнавати Божі знаки, навіть більше, розпізнати Божий Знак, яким є Ісус».

Анестезія духовного чуття

За словами Папи, в суспільстві, яке «розвиває ілюзію вічної молодості», поширений синдром «втрати духовної чутливості», найнебезпечнішою рисою якого є те, що він залишається неусвідомленим. Бо коли втрачаєш дотик або смак, то це помітно відразу, натомість втрату чутливості душі можна довго ігнорувати. Не йдеться тільки про думки про Бога чи релігію, духовна нечутливість «стосується співчуття та побожності, сорому та докорів сумління, вірності та посвяти, лагідності та честі, власної відповідальності та вболівання за іншого».

«Й старість стає, так би мовити, першою жертвою цієї втрати чутливості. В суспільстві, яке вправляється, насамперед, у чутливості задоволення, не може не втрачатися уважність до слабких і переважати суперництво переможців», – сказав Святіший Отець. І хоч «риторика інклюзивності» є звичною в кожній «політкоректній промові», вона ще не вносить належного виправлення «в практику звичайного співіснування». Дух людського братерства є немовби «одягом, який вийшов з ужитку, яким треба любуватися, але… в музеї».

Погодитися стати свідками

Наступник святого Петра зі «зворушеною вдячністю» визнає, що існує чимало молодих людей, здатних «до кінця шанувати це братерство». Однак, існує розходження між свідченням цих «живильних соків соціальної лагідності» та «конформізмом, який змушує молодість представляти себе зовсім по-іншому». Що, отже, потрібно, щоби заповнити цю прогалину?

«З розповіді про Симеона та Анну, але також і з інших біблійних історій про похилий вік, чутливий до Святого Духа, випливає прихована вказівка, яку варто винести на перший план», – мовив Папа, вказуючи на те, що чутливість Симеона та Анни проявляється у тому, що вони «розпізнають у дитині, яку породили не вони і яку бачать вперше, надійний знак Божих відвідин». Вони «погоджуються бути не протагоністами, а свідками», що є ознакою зрілості. Погодитися з тим, що Бог втілюється не в їхньому поколінні, але в поколінні, що має прийти. Це є свідченням того, що «історія їхнього покоління не змарнована» саме завдяки події, що здійснюється у прийдешньому поколінні. В цьому також полягає суть і важливість спілкування між похилими віком та внуками.

«Лише одуховлена старість може дати таке свідчення, смиренне та світле, зробивши його авторитетним і зразковим для всіх. Старість, яка розвинула чутливість душі, гасить будь-яку заздрість між поколіннями, будь-яке невдоволення, претензії через прихід Бога в прийдешнє покоління, що настає разом з прощанням з власним життям», – сказав Папа, підсумовуючи, що духовна чутливість похилого віку спроможна «вірогідно та остаточно» здолати суперництво та конфлікт між поколіннями.