Папа священикам про три простори прихованого ідолопоклонства

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

«Бути священиками, дорогі браття, – це благодать, дуже велика благодать, яка не є благодаттю, призначеною в першу чергу для нас, а для людей; і для нашого народу великим даром є той факт, що Господь обирає декого зі Своєї кошари, щоб у винятковий спосіб займалися його овечками як отці та пастирі», – із цього ствердження Папа Франциск розпочав свої роздуми, проповідуючи під час Святої Меси мира, яку він у Великий Четвер, 14 квітня 2022 р., вранці, очолив у базиліці Святого Петра у Ватикані разом з духовенством Римської дієцезії.

Найбільша винагорода

Покликаючись на читання з Книги Одкровення, Святіший Отець зауважив, що Господньою винагородою є Його любов і безумовне прощення. «Немає більшої винагороди від дружби з Ісусом, не забуваймо про це. Не існує більшого миру, ніж Його прощення, всі ми про це знаємо. Немає вищої ціни, ніж ціна Його цінної Крові, яку ми не повинні знецінити негідною поведінкою», – сказав він, наголошуючи на тому, що святий Божий люд заслуговує і потребує того, щоби священики були вірними та зуміли служити з чистим сумлінням.

Зосередити погляд на Ісусі

«Очі всіх були звернені на Нього», – пише святий Лука, розповідаючи про те, як Ісус проповідував у синагозі в Назареті. Про погляд, зосереджений на Ісусі, говорилося у читанні з Книги Одкровення. За словами Папи, це «благодать, яку ми, як священики, повинні розвивати». Наприкінці дня корисно «поглянути на Господа і дозволити Йому заглянути в наше серце». Тут не йдеться про «бухгалтерію гріхів», але про «сповнене любові споглядання»: поглянути на свій день поглядом Ісуса, побачити благодаті, дари, все те, за що подякувати Йому, показуючи Ісусові також наші спокуси, які потрібно розпізнати та відкинути.

Наші ідоли

І якщо «витримаємо Його погляд, повний доброти», то, за словами Папи, отримаємо спонуку «показати Йому наших ідолів». Дозволити Господеві поглянути на наших ідолів «робить нас сильними перед ними, відбирає у них силу». Бо хтось може переконати себе, що досконало розрізняє, що є ідолом, а хто – Богом, але на практиці «забирати простір у Пресвятої Тройці, щоби віддати Його дияволові через своєрідну непряму адорацію». «Справа в тому, що ідоли мають дещо особисте, якісь елементи. Коли ми не викриваємо їх, коли не дозволяємо Ісусові показати нам, що ми без причини хворобливо шукаємо в них себе самих, що ми залишаємо простір, у який входить лукавий», – сказав проповідник, пропонуючи зупинитися на «трьох теренах прихованого ідолопоклонства», які лукавий використовує для того, щоби «позбавити нас сили нашого покликання пастирів» і віддалити «від благодатної і сповненої любові присутності Ісуса, Святого Духа та Отця».

Духовна світськість

Як зауважив Святіший Отець, перший простір прихованого ідолопоклонства відкривається там, де «існує духовна світськість». Її критерієм є «тріумфалізм без хреста». Євангелія розповідає про те, як Ісус приходить до простої каплиці в Своєму малому селі, аби нести ту саму благовість, яку звіщатиме наприкінці віків, коли прийде у славі, оточений ангелами. «Світськість, яка полягає в шуканні власної слави, викрадає у нас присутність покірного та приниженого Ісуса, Господа, близького до всіх, Христа, Який страждає з усіма тими, що страждають, Якому покланяється наш народ, який знає, хто є його справжніми друзями. Зісвітчений священик – це ніщо інше, як клерикалізований язичник», – сказав Папа.

Прагматизм чисел

Наступний простір прихованого ідолопоклонства, за словами проповідника, проростає там, де «віддається першість прагматизмові чисел». Уражених цим ідолом розпізнаємо з «любові до статистик», які можуть «касувати будь-які особисті риси в дискусії, віддаючи перевагу критерію більшості, що, врешті-решт, стає критерієм розпізнавання». Але в цьому захопленні числами, ми «шукаємо себе самих», втішаючись контролем, який нам дає ця логіка, «яка не цікавиться обличчями». «Рисою великих святих, – сказав Святіший Отець, – є те, що вони вміють відступити настільки, щоби ввесь простір віддати Богові. Це поступитися, це забути про себе й бажання бути забутим усіма, є рисою Святого Духа, Який не має зображення. Святий Дух не має власного зображення власне тому, що Ввесь є Любов’ю, що причиняється до сяяння образу Сина, а в ньому – образу Отця».

Функціоналізм

Третім простором прихованого ідолопоклонства Папа назвав простір, який відкривається через функціоналізм. «Функціоналістська ментальність не терпить таїнства, а наголошує на ефективності. І крок за кроком цей ідол заступає у нас присутність Отця», – сказав Наступник святого Петра, пояснюючи, що Отець, Який є Творцем, не лише робить так, щоб речі «функціонували», але «творить» як Батько, з ніжністю і піклуючись про Свої створіння. Функціоналіст не вміє радіти благодатями, які Святий Дух виливає на Свій люд. «Священник з ментальністю функціоналізму має власну поживу, якою є його еґо. У функціоналізмі ми відкладаємо адорацію Отця в малих і великих речах свого життя та вдовольняємося ефективністю своїх програм», – зазначив проповідник.

Ісус показує дорогу

Підсумовуючи, Святіший Отець вказав на те, що два останні простори прихованого ідолопоклонства підмінюють надію, яка є «простором зустрічі з Богом», пропонуючи замість цього «емпіричне зіставлення». Приховування цих ідолів, небажання демаскувати їх шкодить священичій вірності та особистим стосункам із Господом. Й «Ісус – це єдина дорога», щоби не помилитися в тому, що відчуваємо, до чого веде наше серце. Він – єдина дорога розпізнавання, коли зіставляємося з Ним. «Ісус Христос, бувши знаком протиріччя, що не завжди є чимось кривавим і суворим, бо милосердя – це знак протиріччя, а ще більше ним є лагідність, Ісус Христос робить так, що ці ідоли проявляються, що можемо побачити їхню присутність, їхнє коріння і те, як вони діють, і таким чином Господь може знищити їх», – сказав Папа, заохочуючи священиків бути пильними, щоби «не відродився кукіль цих ідолів, яких ми зуміли сховати між складками свого серця».

Відновлення обітниць і посвячення єлею

Після короткої призадуми відбулося відновлення священичих обітниць, що завершилося молитвою за всіх священиків. Далі відбувся обряд посвячення священних єлеїв, які використовуються при уділенні святих таїнств: єлею катехуменів, що вживається при Хрищенні, єлею хворих, що використовується для таїнства Єлеопомазання, та мира, що вживається при уділенні таїнств Конфірмації та Священства.