Папа: в тому, щоб бути малою Церквою, прихована особлива благодать

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

Заключний день Апостольської подорожі Папи Франциска в Казахстан, 15 вересня 2022 р, розпочався із приватної Святої Меси, відслуженої в каплиці Апостольської нунціатури, після чого відбулася братня розмова з членами Товариства Ісусового, які служать у регіоні. Опісля Святіший Отець від’їхав до катедрального собору Матері Божої Неустанної помочі, де відбулася зустріч з єпископами, священиками, богопосвяченими особами та душпастирськими співробітниками.

Католицька Церква в Казахстані

Католики в Казахстані становлять менше одного відсотка населення країни. Душпастирське життя в країні організоване в архидієцезії, двох дієцезіях і Апостольській адміністратурі Атирау, а також Апостольській адміністратурі для вірних візантійського обряду, що охоплює Казахстан і Центральну Азію, згуртовуючи українців греко-католиків. Церковні структури Казахстану входять до створеної рік тому Єпископської Конференції Центральної Азії, яку тепер очолює єпископ Хосе Луїс Мумб’єла Серра, Ординарій дієцезії Пресвятої Тройці в Алмати.

Зустріч зі Святішим Отцем відбувалася у формі Літургії Слова. Після вітання Голови Єпископської конференції прозвучало читання уривка з Послання святого Павла до Ефесян, після чого своїми свідченнями поділилися священик, черниця, мирянин і дружина греко-католицького священика Мирослава Галушка, яка десять років тому приїхала в Казахстан зі своїм чоловіком на душпастирську працю з України.

У Церкві ніхто не є чужинцем

Відправною точкою для роздумів, якими поділився Папа, стали слова очільника єпископату, який сказав: «Більшість із нас є іноземцями». «Це правда, – зауважив Святіший Отець, – бо ви походите з різних місць і країн, але краса Церкви полягає ось у чому: ми – одна сім’я, в якій ніхто не є чужинцем». Саме в здатності «зробити розмаїття багатством» і полягає сила «нашого священицького народу». Про це говорилося в уривку з Послання до Ефесян, в якому святий Павло стверджує, що Боже таїнство об’явилося всім народам, а не лише вибраному, написавши, що всі народи «мають доступ до такої самої спадщини, і вони члени того самого тіла й мають участь у тій самій обітниці в Христі Ісусі, через Євангелію». Навколо слів «спадщина» та «обітниця» і зосередилася промова Єпископа Риму, який зазначив, що спадщина минулого – це наша пам’ять, а обітниця Євангелія – це Боже майбутнє, яке виходить нам назустріч. Йдеться про Церкву, яка прямує історією між пам’яттю та майбутнім.

Не оглядатися в минуле з ностальгією

Якщо йдеться про пам’ять, то Папа нагадав, що християнство у Центральній Азії поширювалося ще в перші віки. Існує християнська, екуменічна спадщина, яку потрібно «шанувати та берегти», і ніколи не слід забувати про тих, хто передав нам віру. Однак, «не йдеться про те, щоби оглядатися назад з ностальгією», заблокувавшись речами з минулого, піддавшися паралічеві незрушності. «Християнський погляд, коли обертається для того, щоби творити пам’ять, хоче відкритися на зчудування перед таємницею Бога, наповнити наше серце прославою та вдячністю за те, що Господь учинив», – сказав Святіший Отець, підкресливши, що вдячне серце «не шкодує на минулим, а приймає сьогодення, яке переживає як благодать».

За словами Наступника святого Петра, коли ми губимо пам’ять, то згасає радість, зменшується наша вдячність Богові і ближнім, бо «піддаємося спокусі думати, що все залежить від нас». Покликаючись на свідчення отця Руслана та сестри Клари, які, зокрема, складали вдячність тим, хто передав віру, Папа звернув увагу на те, що віра не передається з покоління в покоління як збір речей, які потрібно розуміти та чинити. Віра «переходить через життя, через свідчення, яке принесло полум’я Євангелія». З цього випливає заохочення, звернене до єпископів, священиків, богопосвячених осіб, катехитів і мирян «не втомлюватися свідчити серце спасіння, новизну Ісуса». Бо віра «не є гарною виставкою з минулого, але завжди актуальною подією, зустріччю з Христом, яка відбувається тут і тепер в житті!».

З упованням прямувати вперед

«Пам’ять про минуле не замикає нас у собі самих, але відкриває нас на обітницю Євангелія», – сказав Святіший Отець, переходячи до другого аспекту своїх роздумів, нагадавши про запевнення Ісуса в тому, що «Він завжди буде з нами». Звісно, перед обличчям багатьох викликів, зокрема того, що стосується участі молодих поколінь, перед обличчям життєвих проблем і труднощів, беручи до уваги невелику кількість посеред також величезної країни, «можемо почуватися незначними та невідповідними». Але Євангеліє говорить нам, що «бути незначними, вбогими духом – це блаженство». А це тому, що «незначність смиренно вручає нас Божій могутності», спонукає «не основувати нашу церковну діяльність на наших здібностях», і це є благодаттю.

«Існує певна прихована благодать у тому щоби бути незначною Церквою, малим стадом; замість того, щоби виставляти напоказ наші сили, наші числа, наші структури та будь-які інші форми людської впливовості, ми піддаємося Господньому проводові та покірно стаємо поруч з людьми», – наголосив Папа, додаючи, що це також нагадує нам про те, що ми не є самодостатніми, що ми «потребуємо Бога, але також інших, всіх інших, братів і сестер інших віровизнань». І «особливим завданням» Церкви в цій країні є «не бути групкою, що закривається у своїй шкаралупці, бо почувається дрібною», але бути «відкритою на Боже майбутнє спільнотою, запаленою полум’ям Святого Духа».

Будівничі братерства і миру

Такий підхід, як зауважив Святіший Отець, причиняється до того, що обітниця життя і благословення, яку Бог виливає нас через Ісуса, здійснюється також і для інших. Це стається кожного разу, коли ми «живемо між собою братерством, коли беремо на себе тягарі вбогих і поранених життям, коли в міжлюдських і суспільних стосунках свідчимо справедливість й істину, кажучи “ні” корупції та облуді». Папа побажав, аби християнські спільноти, зокрема, семінарії, були «школами щирості». І слід також пам’ятати, що всі члени наших спільнот є учнями, всі є важливими, всі наділені однаковою гідністю. Тому потрібно надавати простір мирянам. Врешті, дар, отриманий в Хрещенні, спонукає нас ставати «чоловіками і жінками сопричастя та миру, які сіють добро на кожному місці, де перебувають». Наступник святого Петра також згадав свідків віри цієї землі, таких як блаженні священик Владислав Буковинський, греко-католицькі єпископ Микита Будка та Олексій Зарицький, а також Слугиню Божу Ґертруде Детцель, щодо якої триває беатифікаційний процес. «Як нам сказала пані Мирослава, вони принесли у світ Христову любов. Ви – їхній спадок і обітниця нової святості!» – сказав Папа, побажавши заступництва Матері Божою, глибокою набожністю до Якої відзначаються місцеві християни.

Зустріч завершилася проказуванням молитви до Марії, Цариці миру, Яка є покровителькою Казахстану. А на початку відбулося благословенням спеціального образу-триптиху Богородиці, Матері Великого степу.