Папа учасникам СДМ: радість – місіонерська, несіть її повсюдно
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ / Alessandro Di Bussolo
Життям завжди потрібно прямувати вперед, а якщо падаєш, то потрібна допомога, щоб піднятися. Це постійне тренування, бо ніщо у світі не є безкоштовним, окрім любові Ісуса. Таке завдання Папа Франциск доручив приблизно півтора мільйонові юнаків і дівчат, які ввечері, 5 серпня 2023 р., заповнили величезний парк Тежу в Лісабоні, де вже від полудня почали облаштовуватися з карематами, спальними мішками, термоковдрами та наметами, готуючись до чування з нагоди СДМ, передостанньої серед різних протягом тижня подій, що відбувалися на португальській землі. Вони прибули на "Campo da Graça", Поле Благодаті, пройшовши приблизно 8-10 кілометрів пішки, мирно, але з радістю наповнивши вулиці столиці. Тут більшість залишиться і до заключної Святої Меси, яку Папа очолить у неділю вранці.
Радість є місіонерською
У промові, яка одразу перетворилася на діалог з молоддю, з запитаннями Папи Франциска, що спонукали уважну та приготовану аудиторію до відповідей, Наступник святого Петра пояснив глибокий сенс жесту Марії, яка, щоб дістатися до своєї родички, «встала і пішла поспішаючи», незважаючи на те, що тільки-но отримала ангельське благовістування. Богородиця, наголошує Папа, «замість того, щоб думати про Себе, думає про іншу», про свою родичку, адже «радість є місіонерською», вона не призначена для себе, а для того, щоб нести щось іншим. Папа Франциск кілька разів повторив це, просячи молодь повторити за ним: ми повинні нести радість іншим, пам'ятаючи про те, що інші також приготували нас до її прийняття. Це люди, які принесли світло в наше життя: батьки, бабусі й дідусі, друзі, священики, богопосвячені особи, катехити, аніматори, вчителі, і Святіший Отець попросив юнаків і дівчат вшанувати їх хвилиною молитовної тиші. Вони є «корінням радості», пояснив він, адже радість, яку потрібно приносити, не повинна бути скороминущою чи миттєвою, але повинна «вкорінюватися». А це не відбувається в стінах бібліотеки, це слід шукати і відкривати в діалозі з іншими.
Допомагати підвестися тим, хто впав
Ще одне запитання, яке Папа поставив юнакам і дівчатам в парку Тежу, чи вони коли-небудь втомлюються. Іноді трапляється так, що опускаються руки і не хочеться нічого робити, і тоді перестаємо ступати далі і падаємо. Однак, невдача в житті – це ще не кінець. Важливо, нагадує Святіший Отець, цитуючи пісню альпійських стрільців, «не залишитися впалим», закриваючи життя перед надією. У такому випадку єдине, що потрібно зробити – це допомогти тим, хто впав, підвестися. Це фраза, яку Папа неодноразово повторював і яку він під оплески попросив молодь завершити: єдиний момент, коли дозволено дивитися на когось згори вниз – це щоб допомогти йому знову піднятися.
Тренуватися, щоб прямувати вперед
Для всього цього, наголошує Папа, потрібне тренування, подібне до того, що стоїть за голом у футбольному матчі. «Не існує курсу, який навчить нас, як прямувати життям, – підкреслює Папа Франциск, – ми вчимося цього від наших батьків, ми вчимося цього від наших дідусів і бабусь, ми вчимося цього від наших друзів, тримаючись за руки». Святіший Отець заохотив прямувати вперед, маючи перед собою мету, і тренуватися для цього кожного дня життя, адже «нічого не є безкоштовним, все має свою ціну». Існує лише одна річ, яка є безкоштовною, нагадує він, – любов Ісуса. З цим побажаннями Папа закликав юнаків і дівчат прямувати вперед і не боятися вдивлятися в коріння.
Програма чування
У першій частині чування відбулася вистава сучасної музики і танцю, яка розповідала історію молодої жінки, яка прийняла виклик від Бога, і про те, як це змінило її життя, передаючись усім тим, кого вона зустрічала. Під натхненням гасла цьогорічного СДМ «Марія встала і пішла поспішаючи», проведено паралель між представленим та історією Богородиці: одна зустріч – Благовіщення – змінила життя Марії, а відтак – історію людства. «Так» Марії на пропозицію Божої любові надихає нас чинити так само: повністю віддати себе Господу, довірити Йому все своє життя, відректися від планів і гарантій, щоб бути Його знаряддям в історії Його любові до кожного з нас. Хореографія представляла бажання прославляти Бога і служити іншим, коли ми повертаємося додому. Зустріч, інсценізована в першій частині чування, стала реальною і конкретною в другій частині, коли розпочалася адорація Пресвятих Дарів.
Свідчення
До програми увійшли два свідчення. Отець Антоніо Рібейро де Матуш розповів про своє прагнення нести іншим «незгасаючу» радість віднайдення Христа і того, що Він віднайшов його. Ісус завжди був присутній в його житті, але навіть наближаючись до Церкви, він завжди залишався зосередженим на собі. Та автомобільна аварія, спричинена приступом сну, і страх смерті змусили його усвідомити, що життя, яке він прожив, «не вартувало того». Тому наступного року він вступив до семінарії, а потім був висвячений на священика. «У своїй крихкості, – пояснив о. Антоніо, – я зміг розпізнати, як сильно Ісус і Церква люблять мене і прямують поруч зі мною, і зросло бажання ділитися цим досвідом з іншими». Марті, натомість, 18 років, вона родом з Кабо-Дельґадо на півночі Мозамбіку, який вже п'ять років є ареною варварства з боку озброєних угрупувань та екстремістів. Втративши батька, вона, її мати і три сестри були змушені тікати до лісу через насильство з боку терористів. «Коли ми були в лісі, – розповідає вона, – ми багато молилися. Ми ніколи не втрачали віри. Я просила Бога, щоб він допоміг нам і забрав усе зло зі світу, і щоб люди, які розпалювали цю війну, змінили своє життя». «Ніколи, посеред стількох страждань, – підсумувала вона, – ми не втрачали надії на те, що одного дня ми знову відбудуємо наше життя».
