Папа: лише приймаючи та бережучи радість Євангелія, можемо нести її іншим
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
Радість Євангелія, приналежність до народу, генеративність служіння. Такі три дороги Папа Франциск запропонував учасникам міжнародної конференції на тему постійного вишколу духовенства, яка від 6 до 10 лютого 2024 р. відбувається у Ватикані на тему «Оживи Божий дар, який у тобі». Зустрічаючись із ними в четвер, 8 лютого 2024 р., в залі Павла VI у Ватикані, Святіший Отець зазначив, що ця тема закликає «наново запалювати полум’я, щоб не згасала ревність апостольського служіння».
Дружба з Господом
Ділячись думками про три шляхи для досягнення зазначеної мети, Папа Франциск насамперед виокремив радість Євангелія, вказуючи на те, що центром християнського життя є «дар дружби з Господом, що визволяє нас від смутку індивідуалізму та від ризику життя без сенсу, без любові та без надії». Бог нас любить – саме в цьому, за його словами, полягає радість Євангелія, і ми покликані дбати про те, щоб це радісне звіщення відлунювало в світі, «свідчачи про це своїм життям, щоб усі могли відкрити красу Божої спасенної любові, явленої в Ісусі Христі, умерлому і воскреслому». «Тут ми знаходимо наріжний камінь постійного формування не тільки священиків, але й кожного християнина, на чому також наголошує Ratio fundamentalis: тільки якщо ми є і залишаємося учнями, ми можемо стати служителями Бога і місіонерами Його Царства. Лише приймаючи та зберігаючи радість Євангелія ми можемо нести цю радість іншим», – мовив Наступник святого Петра, вказуючи також і на те, що потрібне «цілісне загальнолюдське формування», оскільки бути Господніми учнями – це не релігійний маскарад, а «стиль життя», що вимагає піклування про людяність, щоб священники були людяними.
Разом з Божим людом
Другою дорогою, на яку вказав Папа, є «приналежність до Божого люду», оскільки «учнями-місіонерами можемо бути лише разом», і для доброго виконання священничого служіння потрібно бути «зануреними в священницький народ, з якого ми походимо». «Щоб залишатися зануреним у реальну історію народу, необхідно, щоб священниче формування не було " відокремленим", але було здатним використовувати внесок Божого люду: священників і мирян, чоловіків і жінок, неодружених і подружніх пар, літніх і молодих, не забуваючи про бідних і стражденних, які можуть багато чому навчити», – пояснив Святіший Отець, вказуючи на «взаємність у Церкві та взаємообмін між життєвими станами, покликаннями, служіннями та харизмами». Тому не забувати про слово «разом», пам’ятати, що священний прямує вперед разом з народом, до якого належить, як також разом з єпископом й усім священничим братством.
Генеративне душпастирство
«Служити – це характерна ознака Христових служителів», – вів далі Папа, переходячи до третього аспекту. За його словами, в перспективі служіння формування не є якоюсь зовнішньою дією, передаванням знання, а стає «мистецтвом поставити іншого в центрі, виводячи на яв його красу, добро, яке він носить у собі, його дари, але також і тіні, його рани та прагнення». «Сформований таким чином священник, у свою чергу, віддає себе на служіння Божому людові, є близьким до людей і, як це зробив Ісус на хресті, бере на себе відповідальність за всіх», – сказав Наступник святого Петра, зауваживши, що коли ми віддаємося служінню іншим, стаючи «батьками й матерями» для ввірених нам людей, ми «породжуємо Боже життя». В цьому й полягає «таємниця генеративного душпастирства», тобто такого, яке народжує нових дітей для життя в Христі.
