Папа: відповісти Ісусові на запитання: «Чи любиш ти мене?»
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
Господь послуговується нашою вбогою мовою, щоб донести до нас божественне послання. Із цього зауваження Папа Франциск розпочинає свої роздуми, якими він поділився через послання з учасниками богослужіння, що 22 березня 2024 року відбулося в Сонсонате в Сальвадорі з нагоди 420-річчя архибратства Ісуса Назарянина, історія якого пов’язана з прибуттям до цієї місцевості статуї Ісуса, Який несе хрест. Послання зачитав Апостольський нунцій архиєпископ Луїджі Роберто Кона.
Назустріч Божій славі
«Також і ми сьогодні, як і наші предки понад 400 років тому, чекаємо на появу образу Ісуса Назарянина. Але що ми хочемо побачити? Гарну статую? Цінний витвір мистецтва? Метушню людей? Нічого з цього. Як і щороку, виглядаючи з дверей наших домівок, ми хочемо побачити прихід Ісуса, що певним чином нагадує поведінку ізраїльського народу, коли, кожен біля входу до свого намету, вони проводжали очима Мойсея, який йшов назустріч Божій славі...» – пише Папа учасникам процесійної ходи, підкреслюючи, що ми також, як і Мойсей, можемо спілкуватися з Богом «віч-на-віч», якщо в молитві наслідуватимемо Мойсеєву віру.
Побачити Боже обличчя
Святіший Отець зазначає, що в цій молитві Мойсей просив у Господа про те, чого й ми шукаємо: щоб Господь об’явив свою дорогу. Бог обіцяв: «Я сам піду з тобою і дам тобі спокій». Однак, Мойсей не мав можливості побачити Його обличчя, й іноді його довіра пригасала. «Ми ж, натомість, можемо споглядати Божественне обличчя і відчувати, як Його ноги крокують поруч з нами. Це обітниця, яку Бог дає нам, коли Назарянин спрямовує свої кроки, щоб увійти в наш мікрорайон, перетнути нашу вулицю і зупинитися біля дверей наших домівок. Його погляд неприхованої любові пронизує нас і запитує, як святого Петра: "Чи любиш ти мене?"» – пише Папа, закликаючи, незважаючи на те, що почуваємося негідними, великодушно відповідати: «Так, Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе».
Не залишатися сторонніми глядачами
Як зауважив Наступник святого Петра, коли дамо таку відповідь, то повторюватимемо жест тих ізраїльтян, які «падали ниць», кожен біля свого намету, коли Божа слава сходила на них. За словами Папи, буде дуже сумно, якщо під час процесії «наше серце залишатиметься як “спостерігач з балкона” за цікавою картиною, не падаючи ниць, коли переходить Ісус». «Шкода, якщо ми не збагнемо, що саме тримаючись за Його хрест, ми можемо йти з Ним, і не сприймемо, що саме Він несе це ярмо, щоб ми могли знайти свій спокій. Браття й сестри, сьогодні Господь, як і щороку, як і щомиті, виходить нам назустріч, ідімо за Ним, несучи Його на своїх плечах, втішаючи Його у відкритих ранах наших стражденних ближніх. Просімо Його, щоб Він показав нам, як ми повинні "прославляти Бога" своїм життям, роблячи наше служіння прославою, в нашій щоденній праці, в нашій сім'ї, в нашому прагненні будувати більш братерське суспільство, тобто, в свідченні добра, яке ми всі можемо дати, незалежно від нашого покликання».
