«В молитві з Ісусом на дорозі хреста». Хресна дорога 2024

Вступ

Господи Ісусе, споглядаємо на Твій хрест і усвідомлюємо, що Ти все віддав за нас. Ми присвячуємо Тобі цей час. Хочемо провести його поруч з Тобою, що від Гетсиманії до Голготи молився. У Рік молитви ми приєднуємося до Твоєї дороги молитви.

З Євангелії від святого Марка (14,32-37)
І приходять вони на місце, що зветься Гетсиманія […]. І взяв із собою Петра, Якова та Йоана, і почав жахатись та тривожитись. Потім каже до них: “[…] Лишіться тут і чувайте”. Пройшовши трохи далі, він припав до землі й почав молитися “Авва - Отче, усе тобі можливе: віддали від мене цю чашу! Та не що я хочу, а що ти”. І приходить, і знаходить їх уві сні, та й каже до Петра: "[…] Не міг єси чувати ані однієї години?”.

Господи, Ти приготовляв кожен свій день молитвою, а тепер у Гетсиманії готуєш Пасху. Авва! Отче! Тобі все можливо, – кажеш Ти, – бо молитва – це передусім діалог і близькість; але це також боротьба і прохання: забери від мене цю чашу! Вона також є довір'ям і даром: та не те, чого хочу я, але те, чого хочеш Ти. Так, у молитві, Ти ввійшов у вузькі двері нашого болю і пройшов крізь них до кінця. Ти відчував «страх і тривогу» (Мк 14,33): страх перед обличчям смерті, тугу під тягарем нашого гріха, який Ти відчував на Собі, в той час як Тебе охоплювала нескінченна гіркота. Але в розпалі боротьби Ти молився «ще ревніше» (Лк 22,44): таким чином Ти перетворив несамовитість болю у жертву любові.

Ти просив нас лише про одне: перебувати з тобою, чувати. Ти не вимагаєш від нас неможливого, лиш близькості. Проте скільки разів я віддалявся від Тебе! Скільки разів, як і учні, замість того, щоб чувати, я спав, як же багато разів я не мав часу чи бажання молитися, бо був втомлений, обезболений комфортом, сонний душею. Ісусе, повтори мені, нам, Твоїй Церкві: «Вставайте і моліться» (Лк 22,46). Розбуди нас, Господи, розбуди нас із заціпеніння серця, бо також і сьогодні, особливо сьогодні, Ти потребуєш нашої молитви.

1. Ісус засуджений на смерть

Тоді первосвященик, уставши посередині, спитав Ісуса, мовивши: “Не відказуєш нічого, коли оці свідчать проти тебе?”. Та він мовчав і нічого не відповідав. […] І знову спитав його Пилат, кажучи: “Не відказуєш нічого? Дивись, скільки тебе винуватять”. Ісус нічого не відповідав більше, тож дивувався Пилат (Мк 14,60-61;15,4-5).

Ісусе, Ти – життя, і Тебе засуджено на смерть; Ти – істина, і зазнаєш фальшивого судового процесу. Але чому Ти не скаржишся? Чому не підносиш свій голос і не пояснюєш свої доводи? Чому не спростовуєш вчених і сильних світу цього, як Ти завжди це успішно робив? Твоя реакція, Ісусе, вражає: у вирішальний момент Ти не говориш, Ти мовчиш. Бо чим сильнішим є зло, тим радикальнішою є твоя відповідь. А Твоєю відповіддю є мовчання. Але Твоє мовчання плідне: це молитва, це лагідність, це прощення, це спосіб спокутувати зло, перетворити те, що Ти страждаєш, у дар, який Ти жертвуєш. Ісусе, я усвідомлюю, що мало знаю Тебе, бо недостатньо знаю Твоє мовчання; бо в нестямі поспіху і справ, поглинутий речами, охоплений страхом не втриматися на плаву або прагненням поставити себе в центр, я не знаходжу часу зупинитися і побути з Тобою: щоб дозволити діяти Тобі, Слову Отця, що дієш у мовчанні. Ісусе, Твоє мовчання потрясає мене: воно вчить мене, що молитва походить не з вуст, які ворушаться, а з серця, яке вміє слухати: адже молитися – це ставати слухняним Твоєму Слову, це адорувати Твою присутність.

Молімося, кажучи: Промов до мого серця, о Ісусе

Ти, що відповідаєш на зло добром: Промов до мого серця, о Ісусе

Ти, що лагідністю гасиш гамір: Промов до мого серця, о Ісусе

Ти, що гидуєш плітками й наріканнями: Промов до мого серця, о Ісусе

Ти, що знаєш мене зсередини: Промов до мого серця, о Ісусе

Ти, що любиш мене більше, ніж я: Промов до мого серця, о Ісусе

2. Ісус бере на Себе хрест

Він сам у своїм тілі виніс наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для справедливості, ми, що його синяками зцілились (1 Пт 2,24).

Ісусе, ми також несемо хрести, іноді дуже важкі: хвороба, нещасний випадок, смерть близької людини, емоційне розчарування, дитина, що загубилася, відсутність роботи, внутрішня рана, яка не загоюється, провал проекту, чергове очікування, що не справдилося... Ісусе, як же молитися в такій ситуації? Як це робити, коли я почуваюся розчавленим життям, коли на моєму серці лежить тягар, коли я перебуваю під тиском і не маю більше сил реагувати? Твоя відповідь криється в пропозиції: «Прийдіть до Мене, всі струджені та обтяжені, і Я заспокою вас» (Мт 11,28). Прийти до Тебе; я, натомість, замикаюся в собі: я роздумую, переживаю, плачу над собою, занурююся в роль жертви, як чемпіон негативу. Прийдіть до мене: не вистачило сказати це нам було, і ось виходиш нам назустріч і береш наш хрест на свої плечі, щоб забрати від нас його тягар. Це те, чого Ти прагнеш: щоб ми поклали на Тебе свої труди і клопоти, бо Ти хочеш, щоб ми почувалися вільними і улюбленими в Тобі. Дякую, Ісусе. Єднаю мій хрест з Твоїм, приношу Тобі свою втому і свої злигодні, віддаю Тобі кожен тягар мого серця.

Молімося, кажучи: Приходжу до Тебе, Господи

З моєю історією: Приходжу до Тебе, Господи

З моїми труднощами: Приходжу до Тебе, Господи

З моїми обмеженнями і слабкістю: Приходжу до Тебе, Господи

З моїми побоюваннями: Приходжу до Тебе, Господи

Покладаючи все уповання та Твою любов: Приходжу до Тебе, Господи

3. Ісус падає перший раз

Істинно, істинно говорю вам: пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе (Ів 12,24).

Ісусе, Ти впав: про що Ти думаєш, як молишся з обличчям у пилюці? І, перш за все, що дає Тобі сили підвестися? Коли Ти лежиш обличчям до землі і вже не бачиш неба, я уявляю, як Ти повторюєш у серці: Отче, що єси на небесах. Люблячий погляд Отця, що спочиває на Тобі, є Твоєю силою. Але я також уявляю, що, цілуючи суху і холодну землю, Ти думаєш про людину, яка взята з землі, про нас, що перебуваємо в центрі Твого серця; і що Ти повторюєш слова Твого заповіту: «Це є Тіло Моє, що за вас віддається» (Лк 22,19). Любов Отця до тебе і твоя до нас: любов - це та пружина, яка спонукає Тебе встати та йти далі. Бо той, хто любить, не залишається на землі, а наново вирушає; той, хто любить, не втомлюється, а біжить; той, хто любить, літає. Ісусе, я завжди прошу Тебе про багато речей, але потребую лише одного: вміти любити. Я падатиму в житті, але з любов'ю я зможу піднятися і йти далі, як це робив Ти, що є фахівцем з падінь. Твоє життя, власне, було одним суцільним падінням назустріч нам: від Бога до людини, від людини до слуги, від слуги до розп'ятого, аж до гробу; Ти впав на землю, як насіння, що вмирає, Ти впав, щоб підняти нас із землі і привести на небо. Ти, що піднімаєш з пороху і відроджуєш надію, дай мені силу любити і починати заново.

Молімося, кажучи: Ісусе, дай мені сил, щоб любити й починати наново

Коли переважає розчарування: Ісусе, дай мені сил, щоб любити й починати наново

Коли на мене обрушується осуд інших: Ісусе, дай мені сил, щоб любити й починати наново

Коли нічого не вдається і стаю нечутливим: Ісусе, дай мені сил, щоб любити й починати наново

Коли мені здається, що вже більше не можу: Ісусе, дай мені сил, щоб любити й починати наново

Коли мене гнітить думка, що нічого не зміниться: Ісусе, дай мені сил, щоб любити й починати наново

4. Ісус зустрічає матір

Ісус, бачивши матір і біля неї учня, що стояв, – а його ж любив він, – мовить […] до учня: “Ось матір твоя”. І від тієї хвилі учень узяв її до себе. (Ів 19,26-27).

Ісусе, Твої близькі Тебе покинули, Юда зрадив Тебе, Петро відрікся від Тебе: Ти залишився наодинці з хрестом. Але ось Твоя мати. Не потрібно слів, достатньо Її очей, вони вміють дивитися стражданню у вічі й брати його на себе. Ісусе, в наповненому сльозами і світлом погляді Марії Ти знаходиш пам'ять про ніжність, ласкавість, люблячі руки, які завжди приймали та підтримували Тебе. Материнський погляд – це погляд пам'яті, який утверджує нас у доброму. Ми не можемо обійтися без матері, яка нас приводить у світ, але також не можемо обійтися без матері, яка наставляє нас в цьому світі. Ти знаєш це і на хресті даєш нам Твою власну матір. Ось твоя мати, кажеш учневі, кожному з нас: після Євхаристії Ти даєш нам Марію, найвищий дар перед тим, як померти. Ісусе, Твій шлях був утішений пам'яттю про Її любов; мій шлях також потребує того, щоб ґрунтуватися на пам'яті про добро. Однак я помічаю, що моя молитва вбога на пам'ять: швидка, поспішна, перелік потреб на сьогодні і на завтра. Маріє, зупини мій біг, допоможи мені пам'ятати: берегти благодать, пам'ятати Божі прощення та чудеса, оживити первісну любов, знову смакувати чудеса провидіння, плакати з вдячності.

Молімося, кажучи: Господи, оживи в мені пам’ять про Твою любов

Коли оживають рани минулого: Господи, оживи в мені пам’ять про Твою любов

Коли втрачаю сенс і тяглість речей: Господи, оживи в мені пам’ять про Твою любов

Коли втрачаю з поля зору отримані дари: Господи, оживи в мені пам’ять про Твою любов

Коли втрачаю з поля зору дар, яким я є: Господи, оживи в мені пам’ять про Твою любов

Коли забуваю дякувати Тобі: Господи, оживи в мені пам’ять про Твою любов

5. Ісусові допомагає Киринеєць

І як вони його повели, схопили якогось Симона Киринея, що повертався з поля, і поклали хрест на нього, щоб ніс за Ісусом (Лк 23,26).

Ісусе, як же часто перед обличчям життєвих викликів ми вважаємо, що зможемо впоратися самі! Як важко попросити про допомогу, боячись справити враження, що ми не на висоті, ми, що завжди дбаємо про те, щоб добре виглядати і покрасуватися! Нелегко довіряти, а тим більше – довіритися. Але той, хто молиться, знає, що є потребуючим, а Ти, Ісусе, звик ввіряти Себе в молитві. Тому Ти не гребуєш допомогою Киринейця. Ти відкриваєш йому, простому чоловікові, селянинові, що повертається з поля, свою слабкість. Дякую Тобі, бо, дозволяючи допомогти собі в потребі, Ти стираєш образ невразливого і далекого бога. Ти не є нестримним у силі, а – непереможним у любові, і вчиш нас, що любити означає допомагати іншим саме там, у тій слабкості, якої вони соромляться. Тоді вразливість перетворюється у можливість. Так сталося з Киринейцем: Твоя слабкість перемінила його життя, і одного дня він зрозуміє, що допоміг своєму Спасителеві, що він був відкуплений через хрест, який ніс. Щоб і моє життя змінилося, прошу Тебе, Ісусе: допоможи мені ослабити свій захист і дозволити Тобі полюбити мене, саме там, де я найбільше себе соромлюся.

Молімося, кажучи: Зціли мене, Ісусе!

Від будь-яких претензій на самодостатність: Зціли мене, Ісусе!

Від думки, що справлюся без Тебе та без інших: Зціли мене, Ісусе!

Від манії перфекціонізму: Зціли мене, Ісусе!

Від сором’язливості ввіряти Тобі свою неміч: Зціли мене, Ісусе!

Від поспіху перед потребами тих, кого зустрічаю на своїй дорозі: Зціли мене, Ісусе!

6. Ісус отримує розраду від Вероніки, яка витирає Йому обличчя

Благословен Бог […] Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи, що втішає нас у всім нашім горі, щоб ми могли втішити тих, які у всяких скорботах […]. Бо як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа й надмір утішення (2 Кор 1,3-5).

Ісусе, чимало людей спостерігають за варварським видовищем Твоєї страти та, не знаючи Тебе і не знаючи правди, виносять судження і осуд, кидаючи на Тебе неславу і зневагу. Таке трапляється і сьогодні, Господи, і навіть немає потреби у жахливій процесії: достатньо всього лише клавіатури, щоб ображати та публікувати вироки. Але в той час, як чимало людей кричать і засуджують, жінка крізь натовп прокладає собі шлях. Вона не говорить, вона діє. Вона не дорікає, а співчуває. Вона йде проти течії: наодинці, з відвагою співчуття, вона ризикує заради любові, вона знаходить спосіб пройти поміж солдатів, щоб лише принести Тобі полегшення, лагідно діткнувшись обличчя. Її жест увійде в історію, це жест розради. Як же часто я прошу розради в Тебе, Ісусе! Але Вероніка нагадує мені, що Ти також цього потребуєш: Ти, близький Боже, просиш моєї близькості; Ти, мій утішителю, хочеш бути потішеним мною. Любове нелюбима, Ти й сьогодні шукаєш серед натовпу серця, чутливі до Твоїх страждань, до Твого болю. Ти шукаєш справжніх поклонників, які в дусі та істині (пор. Ів 4,23) залишаються з Тобою (пор. Ів 15), покинута Любове. Ісусе, запали в мені прагнення бути з Тобою, поклонятися Тобі і втішати Тебе. І зроби, щоб я, в ім'я Твоє, був утіхою для інших.

Молімося, кажучи: Вчини мене свідком твоєї розради

Боже милосердя, близький до тих, хто має поранене серце: Вчини мене свідком твоєї розради

Боже лагідності, що зворушуєшся нами: Вчини мене свідком твоєї розради

Боже співчутливості, що не зносиш байдужість: Вчини мене свідком твоєї розради

Ти, що сумуєш, коли вказую пальцем на інших: Вчини мене свідком твоєї розради

Ти, що прийшов не засудити, а спасти: Вчини мене свідком твоєї розради

7. Ісус знову падає під тягарем хреста

[Молодший син] опам’ятався й мовив: […] Встану, піду до мого батька і скажу йому: Отче, я згрішив […]. Устав він і пішов до свого батька. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. Тут син сказав до нього: “Отче, я прогрішився […]; я не гідний більше зватись твоїм сином”. Але батько мовив […]: “Цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся” (Лк 15,17-18.20-22.24).

Ісусе, хрест є важким: він містить у собі тягар поразки, невдачі, упокорення. Я розумію це, коли почуваюся розчавленим, зацькованим життям і незрозумілим іншими; коли відчуваю надмірний і нервовий тягар відповідальності та праці, коли мене стискають лещата тривоги, нападає меланхолія, в той час як задушлива думка повторює мені: ти не виберешся, ти не піднімешся цього разу. Але буває ще гірше. Я помічаю, що опускаюся на дно, коли стається рецидив: коли я знову впадаю у свої помилки, у свої гріхи, коли я обурююсь на інших, а потім усвідомлюю, що я нічим не відрізняюся від них. Немає нічого гіршого, ніж розчаровуватися в собі, розчавлені почуттям провини. Але Ти, Ісусе, не раз падав під тягарем хреста, щоб бути поруч зі мною, коли я падаю. З Тобою надія ніколи не закінчується, і після кожного падіння піднімаюся знову, бо коли я помиляюся, Ти не втомлюєшся мною, але наближаєшся до мене. Дякую за те, що Ти чекаєш на мене; дякую, бо я багато разів падаю, а Ти прощаєш мені незліченну кількість разів: завжди. Нагадуй мені, що падіння можуть ставати вирішальними моментами подорожі, тому що вони ведуть мене до розуміння єдиного, що має значення: що я потребую Тебе. Ісусе, закарбуй у моєму серці найважливішу впевненість: я по-справжньому встаю тільки тоді, коли Ти піднімаєш мене, коли звільняєш від гріхів. Бо життя починається наново не з моїх слів, а з Твого прощення.

Молімося, кажучи: Підведи мене, Ісусе!

Коли я, паралізований зневірою, відчуваю смуток і відчай: Підведи мене, Ісусе!

Коли бачу свої недоліки й почуваюся непотрібним: Підведи мене, Ісусе!

Коли переважають сором і страх не впоратися: Підведи мене, Ісусе!

Коли відчуваю спокусу втратити надію: Підведи мене, Ісусе!

Коли забуваю, що моя сила в твоєму прощенні: Підведи мене, Ісусе!

8. Ісус зустрічає Єрусалимських жінок

Ішов за ним натовп людей великий і жінки, що плакали за ним та голосили. (Лк 23,27).

Ісусе, хто йде за Тобою до кінця хресною дорогою? Не можновладці, які чекають на Тебе на Голготі, не спостерігачі, які стоять осторонь, а прості люди, великі в Твоїх очах і малі в очах світу. Це жінки, яким Ти дав надію: вони не мають голосу, але дають себе почути. Допоможи нам розпізнати велич жінок, тих, які на Пасху були вірними і близькими до Тебе, але які досі відкинуті мов непотріб, зазнаючи знущань і насильства. Ісусе, жінки, яких Ти зустрічаєш, б'ють себе в груди і плачуть над Тобою. Вони не плачуть над собою, а плачуть з огляду на Тебе, плачуть над злом і гріхом світу. Їхня молитва, що складається зі сліз, доходить до твого серця. А моя молитва, чи вміє вона плакати? Чи розчулююся я перед Тобою, розп'ятим за мене, перед Твоєю лагідною і зраненою любов'ю? Чи оплакую я свою фальш і свою непостійність? Зіткнувшись з трагедіями світу, моє серце крижаніє чи тане? Як я реагую на божевілля війни, на обличчя дітей, які більше не вміють усміхатися, на матерів, що бачать, як вони недоїдають і голодують, і не мають більше сліз, щоб плакати? Ти, Ісусе, плакав над Єрусалимом, плакав над твердістю наших сердець. Потряси мене зсередини, дай мені благодать плакати, молячись, і молитися, плачучи.

Молімося, кажучи: Ісусе, розтопи моє закам’яніле серце

Ти, що знаєш таємниці серця: Ісусе, розтопи моє закам’яніле серце

Ти, що сумуєш, коли бачиш закам’янілі душі: Ісусе, розтопи моє закам’яніле серце

Ти, що любиш смиренні та розкаяні серця: Ісусе, розтопи моє закам’яніле серце

Ти, що прощенням утер Петрові сльози: Ісусе, розтопи моє закам’яніле серце

Ти, що перетворюєш плач у спів: Ісусе, розтопи моє закам’яніле серце

9. З Ісуса здирають одяг

“Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе?” А цар, відповідаючи їм, скаже: “Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили” (Мт 25,37-40).

Ісусе, це слова, які Ти сказав перед страстями. Тепер я розумію цю Твою наполегливість в ототожненні себе з потребуючими: Тебе ув'язнили; Тебе, чужинця, вивели з міста на розп'яття; Ти – нагий, позбавлений одягу; Ти – хворий і поранений; Ти – спраглий на хресті і голодний любові. Дай мені бачити Тебе в стражденних, і щоб у Тобі я бачив стражденних, бо Ти перебуваєш там, в обдертих з гідності, в христах, принижених свавіллям та несправедливістю, нечесним зиском, отриманим за рахунок інших при загальній байдужості. Дивлюся на Тебе, Ісусе, обдертого з одежі, й розумію, що Ти запрошуєш мене скинути з себе численні прояви дбання про зовнішнє. Бо Ти не дивишся на зовнішність, а на серце. Ти хочеш не безплідної молитви, а молитви, яка плідна милосердною любов'ю. Обдертий Боже, обнажи також і мене. Бо говорити легко, але чи справді я люблю Тебе в убогих, що є Твоєю зраненою плоттю? Чи молюся я за тих, хто обдертий з гідності? А чи я молюся лише про те, щоб задовольнити свої потреби і зодягнутися в почуття захищеності? Ісусе, Твоя правда оголює мене і спонукає зосередитися на тому, що є важливим: на Тобі розп'ятому і на розп'ятих братах і сестрах. Дай мені зрозуміти це тепер, щоб я не виявився обнаженим з любові, коли стану перед Тобою.

Молімося, кажучи: Здери з мене, Господи Ісусе!

Прив’язаність до зовнішнього: Здери з мене, Господи Ісусе!

Броню байдужості: Здери з мене, Господи Ісусе!

Думку про те, що допомагати іншим не стосується мене: Здери з мене, Господи Ісусе!

Культ зовнішньої порядності і поверховості: Здери з мене, Господи Ісусе!

Переконання, ніби життя добре, якщо мені добре: Здери з мене, Господи Ісусе!

10. Ісус прибитий до хреста

І як прийшли на місце, що зветься Череп, там його розіп'яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці. Ісус же сказав: “Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять” (Лк 23,33-34).

Ісусе, Твої руки і ноги пронизують цвяхами, роздираючи Твою плоть, і саме тепер, коли фізичний біль є найбільш нестерпним, з Твоїх уст злітає неможлива молитва: прости того, хто вбиває цвяхи в Твої зап'ястя. І не один раз, а багато разів, як нагадує Євангеліє, дієсловом, що вказує на повторювану дію, ти казав: «Отче, прости». Тож разом з Тобою, Ісусе, я теж можу знайти відвагу, щоб обирати прощення, яке звільняє серце і перезавантажує життя. Господи, Ти не тільки прощаєш нам, але й виправдовуєш нас перед Отцем: вони не знають, що роблять. Ти стаєш на нашу оборону, стаєш нашим адвокатом, заступаєшся за нас. Тепер, коли Твої руки, якими Ти благословляв і зціляв, прибиті цвяхами, і коли Твої ноги, якими Ти приносив радісну звістку, більше не можуть ходити, тепер, у безсиллі, Ти відкриваєш нам всемогутність молитви. На вершині Голготи Ти відкриваєш нам височінь молитви заступництва, яка спасає світ. Ісусе, дай, щоб я молився не тільки за себе і своїх близьких, але й за тих, хто мене не любить і кривдить мене; щоб я, згідно з бажаннями Твого серця, молився за тих, хто далеко від Тебе; щоб я надолужував і заступався за тих, хто, ігноруючи Тебе, не знає радості Тебе любити і отримати Твоє прощення.

Молімося, кажучи: Отче, будь милосердний до нас і до цілого світу

Заради болісних страстей Ісуса: Отче, будь милосердний до нас і до цілого світу

Заради могутності Його ран: Отче, будь милосердний до нас і до цілого світу

Заради Його прощення на хресті: Отче, будь милосердний до нас і до цілого світу

Заради тих, хто прощає з огляду на Твою любов: Отче, будь милосердний до нас і до цілого світу

За заступництвом тих, хто вірує, покланяється, уповає і любить Тебе: Отче, будь милосердний до нас і до цілого світу

11. Ісус волає про своє покинення

Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев'ятої години. А близько дев'ятої години Ісус скрикнув міцним голосом, вимовляючи: “Елі Елі, лема савахтані”, – тобто: “Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?” (Мт 27,45-46).

Ісусе, ось нечувана молитва: ти волаєш до Отця про своє покинення. Ти, Бог небес, не гримиш відповідями, а запитуєш: чому? На вершині Страстей Ти відчуваєш свою віддаленість від Отця і вже навіть не називаєш Його Отцем, як завжди, а Богом, немовби більше не можеш розпізнати Його обличчя. Чому так? Щоб зануритися в глибину безодні нашого болю. Ти зробив це заради мене, щоб, коли я бачу лише пітьму, коли переживаю крах гарантій та кораблетрощу життя, я не почувався більше самотнім, а вірив, що Ти зі мною: Ти, Бог сопричастя, Який зазнає покинення, щоб я більше не залишався заручником самотності. Коли Ти вигукнув своє чому, Ти зробив це за допомогою псалма: таким чином Ти перетворив у молитву навіть найсильніше спустошення. Ось що треба робити серед життєвих бур: замість того, щоб мовчати і тримати все в собі, слід взивати до Тебе. Слава Тобі, Господи Ісусе, що не втік від моєї розгубленості, але оселився в ній до самої глибини; хвала і слава Тобі, що, обтяжений усіма віддаленнями, Ти наблизився до найвіддаленіших від Тебе. І я, серед темряви моїх чому, знаходжу Тебе, Ісусе, світло серед ночі. А у голосі численних самотніх і відкинутих, пригноблених і покинутих людей я знову бачу Тебе, мій Боже: дай мені розпізнати і полюбити Тебе.

Молімося, кажучи: Ісусе, дай мені розпізнати і любити Тебе!

У ненароджених і в покинутих дітях: Ісусе, дай мені розпізнати і любити Тебе!

 

У численній молоді, що чекає когось, хто вислухає їхній крик болю: Ісусе, дай мені розпізнати і любити Тебе!

У надто численних відкинутих літніх людях: Ісусе, дай мені розпізнати і любити Тебе!

В ув’язнених і самотніх: Ісусе, дай мені розпізнати і любити Тебе!

У забутих і найбільш експлуатованих народах: Ісусе, дай мені розпізнати і любити Тебе!

12. Ісус помирає, вручаючи Себе Отцеві та вручаючи рай розкаяному розбійникові

[Один зі злочинців, прибитих до хреста] сказав: “Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство.” Сказав (Ісус) до нього: “Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї.” […] Ісус закликав сильним голосом: “Отче, у твої руки віддаю духа мого!” Сказавши це, він віддав духа. (Лк 23,42-43.46).

Ісусе, лиходій у раю! Він ввіряє себе Тобі, а Ти ввіряєш його разом із Собою Отцеві. Боже неможливого, Ти робиш злодія святим. І не тільки це: на Голготі Ти змінюєш хід історії. Ти робиш з хреста, емблеми катувань, ікону любові; зі стіни смерті – міст до життя. Ти перетворюєш темряву у світло, розлуку – в сопричастя, біль – у танець, і навіть гробницю, останню зупинку життя, – у відправну точку надії. Але ці перетворення Ти здійснюєш разом з нами, ніколи без нас. Ісусе, згадай про мене: ця щира молитва дозволила Тобі творити чудеса в житті того лиходія. Нечувана сила молитви. Іноді мені здається, що моя молитва не вислухана, натомість важливо бути витривалим, зберігати постійність, не забувати казати Тобі: «Ісусе, згадай про мене». Згадай мене, і моє зло більше не буде кінцевою зупинкою, а повторним стартом. Згадай мене: поверни мене у своє серце, навіть коли я відступлюся, коли загублюся у круговерті життя. Згадай мене, Ісусе, бо бути згаданим Тобою, як показує розкаяний розбійник, означає ввійти до раю. Передусім, Ісусе, нагадай мені, що моя молитва може змінити історію.

Молімося, кажучи: Ісусе, пом’яни мене

Коли надія випаровується і панує розчарування: Ісусе, пом’яни мене

Коли я неспроможний прийняти рішення: Ісусе, пом’яни мене

Коли втрачаю віру в себе й у інших: Ісусе, пом’яни мене

Коли втрачаю з поля зору велич Твоєї любові: Ісусе, пом’яни мене

Коли думаю, що моя молитва є даремною: Ісусе, пом’яни мене

13. Ісус, знятий з хреста, перебуває в обіймах матері

Симеон […] сказав до Марії, його матері: “Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець” (Лк 2,34-35).

Маріє, після твого «так» Слово стало тілом у твоєму лоні; тепер на твоїх колінах лежить Його понівечена плоть; те дитя, яке ти тримала на руках, тепер – понівечене тіло. Проте тепер, у найболючіший момент, сяє Твоя жертва: меч пронизує Твою душу, а Твоєю молитвою і далі залишається «так» Богові. Маріє, ми вбогі на «так» і багаті на «якби»: якби у мене були кращі батьки, якби мене краще розуміли і любили, якби моя кар'єра складалася краще, якби не було цієї проблеми, якби мені більше не страждати, якби Бог мене почув... Постійно запитуючи себе про «чому», нам важко жити сьогоденням з любов'ю. Ти могла мати безліч «якби», щоб сказати Богові, але Ти досі кажеш «так». Сильна у вірі, Ти віриш, що біль, пронизаний любов'ю, приносить плоди спасіння; що з Богом страждання не має останнього слова. І коли Ти тримаєш на руках бездиханного Ісуса, в Тобі звучать останні слова, які Він промовив до Тебе: Ось твій син. Мамо, я – твоя дитина! Прийми мене в свої обійми і схилися над моїми ранами. Допоможи мені сказати «так» Богові, «так» любові. Мати милосердя, ми живемо в безжалісний час і потребуємо співстраждання: Ти, лагідна і сильна, намасти нас лагідністю: розплутай спротив серця і вузли душі.

Молімося, кажучи: Візьми мене за руку, Маріє

Коли піддаюся, щоб оскаржувати інших, а себе виставляти жертвою: Візьми мене за руку, Маріє

Коли перестаю боротись і мирюся з тим, щоб жити з моєю облудою: Візьми мене за руку, Маріє

Коли зволікаю і не наважуюся сказати Богові «так»: Візьми мене за руку, Маріє

Коли я поблажливий до себе й негнучкий з іншими: Візьми мене за руку, Маріє

Коли хочу, щоб Церква та світ змінювалися, а я не змінююсь: Візьми мене за руку, Маріє

14. Ісус покладений до гробниці Йосифа з Ариматеї

Якже настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім'я Йосиф, що й сам став учнем Ісуса; він прийшов до Пилата і просив тіла Ісуса. […] Йосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно й  поклав у своїй новій гробниці, що її висік у скелі (Мт 27,57-60).

Йосиф: ім'я, яке разом з Марією стоїть на світанку Різдва, також знаменує світанок Пасхи. Йосиф з Назарету снив і відважно взяв Ісуса, щоб врятувати його від Ірода; ти, Йосифе з Ариматеї, береш Його тіло, не знаючи, що тут, у гробі, який ти віддав Христові, коли думав, що Він більше нічого не може зробити для тебе, здійсниться неможлива і прекрасна мрія. Натомість, правдою є те, що кожен дар, даний Богові, отримує ще більшу винагороду. Йосифе з Ариматеї, ти – пророк сміливої відваги. Щоб зробити свій дар померлому, ти йдеш до грізного Пилата і звертаєшся до нього з проханням, щоб мати змогу подарувати Ісусові гріб, який ти побудував для себе. Твоя молитва є наполегливою, а за словами слідують діла. Йосифе, нагадай нам, що наполеглива молитва приносить плід і проходить навіть крізь темряву смерті; що любов не залишається без відповіді, а дарує нові початки. Твій гріб, який – єдиний в історії – стане джерелом життя, був новим, щойно витесаним зі скелі. А я, що нового дам Ісусові в цю Пасху? Трохи часу, щоб побути з Ним? Трохи любові до інших? Мої поховані страхи і нещастя, яких Христос чекає, щоб я пожертвував їх Йому, як ти зробив це зі своїм гробом? Пасха буде справжньою, якщо я подарую щось своє Тому, хто віддав за мене життя: бо саме віддаючи, отримуємо; життя здобуваємо, коли втрачаємо, а володіємо, коли даруємо.

Молімося, кажучи: Змилуйся, Господи

Наді мною, лінивим у наверненні: Змилуйся, Господи

Наді мною, що дуже люблю отримувати й мало – дарувати: Змилуйся, Господи

Наді мною, нездатним піддатися твоїй любові: Змилуйся, Господи

Над нами, готовими служити речам і повільним у служінні іншим: Змилуйся, Господи

Над нашим світом, зараженим гробами егоїзму: Змилуйся, Господи

Кінцева молитва (ім’я Ісуса, 14 разів)

Ісусе, молимося до Тебе як потребуючі, беззахисні та хворі в Євангелії, що призивають Тебе найпростішим і близьким словом: Твоїм іменем.

Ісусе, Твоє ім’я спасає, бо Ти – наше спасіння.

Ісусе, Ти – моє життя, й щоб не збитися з курсу, потребую Тебе, що прощаєш і підводиш, щоб зціляєш моє серце й наповняєш сенсом мій біль.

Ісусе, Ти взяв на себе моє зло і з хреста Ти не вказуєш на мене пальцем, а обіймаєш мене; Ти, лагідний і смиренний серцем, зціли мене від злобливості та почуття образи, визволи мене від підозр і недовіри.

Ісусе, споглядаю Тебе на хресті й бачу, як перед очима в мене розчиняється навстіж любов, сенс мого життя та ціль моєї подорожі: допоможи мене любити та прощати, долати нечутливість і байдужість, і не нарікати.

Ісусе, Ти відчуваєш спрагу на хресті, й це спрага моєї любові та моєї молитви; Ти потребуєш їх, щоб привести до сповнення свої задуми добра та миру.

Ісусе, дякую Тобі за тих, хто відповідає на Твоє запрошення та мають витривалість у молитві, відвагу у вірі та постійність у тому, щоб серед труднощів прямувати вперед.

Ісусе, представляю перед Тобою пастирів Твого святого люду: їхня молитва підтримує отару; нехай же вони знаходять час, щоб бути перед Тобою, уподібнюють своє серце до Твого.

Ісусе, благословлю Тебе за затворників і затворниць, чия молитва, прихована від світу та мила Тобі, оберігає Церкву та людство.

Ісусе, приношу Тобі сім’ї та людей, які цього вечора молилис зі своїх домівок, похилих віком, особливо – самотніх, хворих, самоцвіти Церкви, що єднають свої страждання з Твоїми.

Ісусе, нехай же ця молитва заступництва досягне братів і сестер, які в різних частинах світу страждають від переслідувань через Твоє ім’я; тих, хто страждає через трагедію війни й тих, хто черпаючи в Тобі сили, несуть важкі хрести.

Ісусе, своїм хрестом Ти зробив нас усіх одним цілим: зберігай віруючих у сопричасті, вселяй братерські та терпеливі почуття, допомагай нам співпрацювати та прямувати вперед разом, бережи Церкву та світ у мирі.

Ісусе, святий Судде, що покличеш мене на ім'я, визволи мене від поспішних суджень, від пліток, від насильницьких і образливих слів.

Ісусе, перед смертю Ти мовив: «Звершилося». Я, у своїй недосконалості, не зможу цього сказати, але уповаю на Тебе, бо Ти – моя надія, надія Церкви і світу.

Ісусе, ще одне слово, яке я хочу сказати Тобі і постійно повторювати: дякую! Дякую Тобі, мій Господи і мій Боже.