Папа: християнська терпеливість – це не стоїчна стійкість, а прояв любові

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

«На страждання, яких Він зазнає, Ісус відповідає чеснотою, яка хоч і не розглядається серед традиційних чеснот, але є дуже важливою: чеснотою терпеливості. Йдеться про перенесення того, від чого страждаєш: не випадково, що терпеливість має той самий корінь, що й страсті», – цим зауваженням Папа Франциск розпочав свою катехизу з нагоди загальної аудієнції, яка в середу, 27 березня 2024 р., відбувалася в залі Павла VI у Ватикані. Проведенню зустрічі на площі Святого Петра завадила дощова погода.

«І саме в Страстях, – мовив Святіший Отець, – проявляється терпеливість Христа, Який з лагідністю і смиренням приймає арешт, ляпаси і несправедливе засудження; перед Пилатом не докоряє; зносить образи, плювки і бичування воїнів; несе тягар хреста; прощає тих, хто прибиває Його до дерева і на хресті не відповідає на провокації, а дарує милосердя. В цьому полягає терпеливість Ісуса. Все це говорить нам про те, що терпеливість Ісуса не полягає в стоїчному опорі стражданням, але є плодом більшої любові».

Перша риса любові

В цьому контексті Наступник святого Петра звернув увагу на те, як святий Павло у своєму повчанні, відомому як «Гімн любові», що міститься в 13-й главі Послання до Коринтян, пов’язує любов і терпеливість, називаючи любов «довготерпеливою». Й у Біблії, як зауважив він, часто зустрічаємо цю рису, коли йдеться про Бога, Який «повільний до гніву». Це також «перша риса будь-якої великої любові, яка вміє відповідати на зло добром». Таким чином, «корінням терпеливості є любов».

Життєва потреба

Отож, за словами Папи, можемо сказати, що «не існує кращого свідчення Христової любові як зустріч із терпеливим християнином». Він згадав також про батьків, робітників, лікарів, медперсонал, хворих, які кожного дня «прикрашають світ святою терпеливістю». «Однак, мусимо бути чесними: нам часто не вистачає терпеливості. Зазвичай, ми є нетерпеливими. Ми потребуємо її як “життєвоважливих вітамінів”, щоби прямувати вперед, але для нас інстинктивним є втрачати терпеливість і відповідати злом на зло», – мовив Святіший Отець, визнаючи, що «не є легко залишатися спокійними, контролювати інстинкт, стримати різкі відповіді».

Неприятель духовного життя

Далі Єпископ Риму вказав на те, що терпеливість є не лише потребою, але й покликанням: якщо Христос терпеливий, то й християнин покликаний бути терпеливим. А це вимагає іти проти панівної сьогодні ментальності «все й відразу», коли «замість терпеливого очікування на дозрівання ситуацій, людей вичавлюють, очікуючи від них миттєвих змін». «Не забуваймо, що поспіх і нетерпеливість є ворогами духовного життя. Чому? Бог є любов’ю, а той, хто любить, не втомлюється, не є дратівливим, не ставить ультиматумів. Бог є терпеливим, Бог вміє чекати», – сказав Папа, вказавши на притчу про милосердного батька, єдиним проявом нетерпеливості якого було побігти у обійняти блудного сина, побачивши, як той повертається, а також на притчу про кукіль, в якій господар терпеливо чекає жнив, щоб не пошкодити передчасно добрі рослини.

Розрізняти обличчя та помилки

А що потрібно, щоб зростати в терпеливості? Відповідаючи на це запитання, Святіший Отець звернув увагу на те, що оскільки йдеться про плід Святого Духа, то потрібно, насамперед, просити про неї в молитві. Саме Христовий Дух дає нам «лагідну силу терпеливості», бо як повчав святий Августин, «притаманним християнській чесноті є не лише чинити добро, але й уміти зносити лиха». «Особливо в ці дні буде корисно споглядати на Розп'ятого, щоб засвоїти Його терпеливість. Доброю вправою буде також приносити до Нього найбільш неприємних нам людей, просячи благодаті здійснювати щодо них те діло милосердя, яке настільки знане як і знехтуване: терпеливо зносити неприємних людей», – сказав він, додаючи, що це починається зі співчутливого погляду, Божого погляду, «вміючи відрізняти їхні обличчя від їхніх помилок».

Конкретне свідчення

Підсумовуючи цю катехизу, Папа Франциск розповів, що на цій аудієнції є присутні два тати – ізраїльтянин і араб. Обоє втратили дочок через війну, але обоє залишаються друзями, «перейшовши через те саме розп’яття». «Задумаймося про це прекрасне свідчення цих двох людей, які у своїх доньках зазнали страждання від цієї війни у Святій Землі. Дорогі брати, дякую за ваше свідчення», – сказав Святіший Отець.

Бассама Араміна і Рамі Ельханана, араба й ізраїльтянина, об'єднує найбільший біль для батьків: втрата дитини. Бассам став свідком того, як його 10-річна Абір загинула від гумової кулі, випущеної ізраїльським солдатом; Рамі втратив свою 13-річну Смадар у результаті теракту палестинського смертника. Сьогодні Бассам і Рамі є найвідомішими обличчями «Parents Circle Families Forum», організації палестинських та ізраїльських родин, які втратили членів сім'ї під час конфлікту на Святій Землі, які керуються прагненням будувати тривалий мир.