Папа: як ніхто не спасається сам, так і звіщення спасіння потребує внеску всіх

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

«Із серцем, сповненим надії та вдячності, усвідомлюючи відповідальне завдання, яке вам доручено (і яке нам доручено), бажаю всім з готовністю відкритися на дію Святого Духа, нашого вірного провідника, нашої утіхи», – сказав Папа Франциск, підсумовуючи свою промову з нагоди інавгурації праці другої асамблеї XVI Звичайної загальної асамблеї Синоду єпископів. Він виголосив її під час першого загального зібрання, яке відбулося в залі Павла VI у Ватикані пополудні 2 жовтня 2024 року.

Святий Дух – надійний провідник

Промовляючи до учасників асамблеї, Святіший Отець запропонував для роздумів текст невідомого духовного автора з IV століття зі збірки текстів грецької патрології, який був розданий присутнім і який немовби підсумовує, що стається, коли Святий Дух має можливість діяти, починаючи від Хрещення, «що породжує в усіх однакову гідність». За словами Папи, роздуми цього автора допомагають нам зрозуміти, що «Святий Дух – це надійний провідник», а нашим першочерговим завданням є «навчитися розрізняти Його голос». Він підкреслив, що «Церква, semper reformanda, не може прямувати вперед і оновлюватися без Святого Духа та Його несподіванок».

«Відтоді, як на початку Бог створив чоловіка і жінку з землі; відтоді, як Бог покликав Авраама бути благословенням для всіх народів землі і покликав Мойсея вести через пустелю народ, визволений з рабства; відтоді, як Діва Марія прийняла Слово, що зробило її Матір'ю Божого Сина за тілом і Матір'ю кожного учня і кожної учениці свого Сина; відтоді, як Господь Ісус, розіп'ятий і воскреслий, вилив на нас свого Святого Духа в день П'ятдесятниці: відтоді ми, як “ті, що зазнали милосердя”, прямуємо до повного і остаточного сповнення любові Отця», – сказав Наступник святого Петра, підкреслюючи, що ми добре знаємо і красу, і труднощі цього шляху, яким прямуємо разом. «Браття й сестри, прямуймо цим шляхом, знаючи, що покликані відбивати світло нашого сонця, яким є Христос, як блідий місяць, що вірно і радісно бере на себе місію бути для світу таїнством того світла, яке не сяє від нас самих», – закликав він, вказуючи на те, що ця асамблея «в оригінальний спосіб представляє це “прямування вперед разом” Божого люду».

Синодальний процес – це процес навчання

Далі Папа Франциск зазначив, що натхнення святого Павла VI, який 1965 року заснував цей Синод Єпископів, «виявилося плідним», і ми протягом шістдесяти років навчилися розпізнавати в ньому орган, «спроможний підтримувати шлях і місію Католицької Церкви, ефективно допомагаючи Єпископу Риму в його служінні сопричастю всіх Церков і всієї Церкви». Святий Павло VI також усвідомлював, що як кожна людська інституція, «він може з часом ще більше вдосконалюватися». «Синодальний процес – це також процес навчання, під час якого Церква вчиться краще пізнавати себе і визначати форми душпастирської діяльності, які найкраще відповідають місії, яку їй доручає Господь. Цей процес навчання стосується також форм здійснення служіння пастирів, зокрема єпископів», – мовив Святіший Отець.

Інклюзивне розуміння єпископського служіння

Тож у цьому контексті Папа пояснив, що коли він вирішив скликати на цю XVI асамблею також значну кількість мирян і богопосвячених обох статей, дияконів і пресвітерів, «поглиблюючи те, що вже було частково передбачено в попередніх асамблеях», він діяв «у послідовності з розумінням здійснення єпископського служіння, вираженим Другим Ватиканським Вселенським Собором». «Єпископ, основа і видимий фундамент єдності кожної помісної Церкви, не може втілювати своє служіння інакше, як серед Божого люду, разом з Божим людом, йдучи попереду, перебуваючи посеред неї та слідуючи за ввіреною йому частиною Божого люду», – підкреслив Святіший Отець, зауваживши, що це «інклюзивне розуміння єпископського служіння» повинно бути виявлене, але уникаючи двох небезпек.

Першою такою небезпекою, як пояснив Папа, є «абстрактність, яка забуває про плідну конкретність місць і стосунків, та про цінність кожної особи». Друга ж небезпека полягає «у розбитті сопричастя, протиставляючи ієрархію мирянам». «Звісно, не йдеться про те, щоб підміняти одне іншим, збуджені вигуками: "Тепер наша черга!". Ні, так не годиться. “Тепер наша черга”, “Тепер черга нас священників”… Ні, так не годиться. Натомість від нас вимагається, щоб ми разом вправлялися в симфонічному мистецтві, в композиції, яка об'єднує всіх нас на службі Божому милосердю, відповідно до різних служінь і харизм, які єпископ має завдання розпізнавати і підтримувати», – підкреслив він, стверджуючи, що склад цієї асамблеї «виражає спосіб здійснення єпископського служіння, послідовний з живим Переданням Церков і з навчанням Другого Ватиканського Собору». «Єпископ, як і кожен християнин, ніколи не може мислити себе “без іншого”. Так само, як ніхто не спасається наодинці, так і звіщення спасіння потребує всіх, і щоб усі були почуті», – сказав Наступник святого Петра.

Синодальний вимір – це вимір стосунків

Тож, як наголосив далі Святіший Отець, присутність на асамблеї Синоду єпископів членів, які не є єпископами, «не применшує “єпископського” виміру асамблеї». Це також не є обмеженням чи скасуванням «притаманних повноважень окремого єпископа та Єпископської Колегії». «Вона радше вказує на форму, якої покликана набувати реалізація єпископської влади в Церкві, яка усвідомлює, що вона в своєму установчому характері є стосунками, і через це є синодальною. Стосунки з Христом і між усіма у Христі – тими, хто є, і тими, кого ще немає, але кого Отець очікує, – реалізують сутність і визначають форму Церкви в усі часи», – сказав Папа. За його словами, потрібно в належний час визначити різні форми «колегіального» та «синодального» здійснення єпископського служіння, як в місцевих Церквах, так і об’єднаннях Церквою і в усій Церкві, але «завжди шануючи скарб віри та живе Передання, завжди відповідаючи на те, чого Святий Дух вимагає від Церков у цей особливий час і в різних контекстах, в яких вони живуть».

Екзистенційна гармонія

Підсумовуючи, Папа закликав не забувати про те, що Святий Дух є творцем гармонії. Вистачить згадати ранок П’ятидесятниці, де був жахливий гармидер, але з цього безладу Він чинив гармонію. «Не забуваймо, що Він є саме гармонією: це не витончена чи інтелектуальна гармонія, Він є усім, Він є екзистенційною гармонією», – наголосив Святіший Отець, додаючи, що саме Святий Дух так, що «Церква залишається постійно вірною дорученню Господа Ісуса Христа й у постійному слуханні Його слова». «Святий Дух провадить учнів до повної істини (Ів 16,13). Він також провадить нас, об'єднаних у Святому Дусі на цій асамблеї, щоб після трьох років подорожі дати відповідь на питання “як бути місіонерською синодальною Церквою”. І я б додав “милосердною”», – підсумував Папа.