Свідки Божої краси: лист на 25-річчя Апостольського напоумлення Vita consecrata
о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ – Ватикан
«Дорогі богопосвячені брати та сестри, ми постійно дякуємо за вас заради Божої благодаті, що була вам дана в Христі Ісусі, бо ви в Ньому всім збагатилися та були покликані до спільності із Сином Божим, нашим Господом», – цими словами, цитуючи перше Послання апостола Павла до християн Коринту, розпочинається лист «Свідки Божої краси» за підписом Префекта і Секретаря Конгрегації Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя кардинала Жуана Браз-де-Авіза та архієпископа Хосе Родріґеса Карбальйо, приуроченого 25-річчю пост-синодального Апостольського напоумлення святого Івана Павла ІІ «Vita Consecrata», яке було опубліковане 25 березня 1996 року. Цей документ був плодом роздумів ІХ Асамблеї Синоду Єпископів, що відбулася у жовті 1994 р., під час якої учасники зазначили, що богопосвячене життя є серцем Церкви, цінним даром, необхідним як для сучасності, так і для майбутнього Божого народу.
Перед Богом за світ
Апостольське напоумлення Папи Івана Павла ІІ «Vita consecrata», побачило світ у дуже непевному історичному періоді, який характеризувався суспільною нестабільністю та браком відчуття чіткої ідентичності і приналежності. На переконання авторів листа, вражаючим є те, з якою чіткістю у папському документі окреслена ідентичність богопосвячених осіб, названих «іконою переображеного Христа» (VC 14), Який об’являє славу та обличчя Бога-Отця в яскравому сяйві Святого Духа: богопосвячене життя як ісповідання Пресвятої Тройці. Папа не стільки бажав вказати на міцну основу ідентичності богопосвячених осіб, як на оригінальний спосіб сприйняття тієї ідентичності, поєднуючи божественне із людським.
Сила стосунків
Як зазначають далі Префект і Секретар, увесь документ «Vita consecrata» побудований навколо ідеї «взаємин», започаткованих в Таїнстві сопричастя Триєдиного Бога і тим Таїнством. Мова йде про спасіння, яке проходить через життя тих, які беруть на себе тягарі інших; про свідчення не поодиноких осіб, але братерської спільноти, яка живе тим, що звіщає; про святість, що є спільнотною і яка належить не досконалим, але бідним грішникам, які живуть у любові, співчутті та милосерді між собою; про посвячення, що не протиставиться цінностям світу та універсальному прагненню щастя, але, навпаки, звіщає всім про те, яким чином бути убогими, чистими та послушними має великий потенціал вчинити наш світ гуманнішим, дає сенс та рівновагу життю, приносить гармонію та свободу в стосунках з іншими та світом, рятує від надуживань, творить братерство…
Відчуття Сина
Окрему увагу очільники Конгрегації звернули на ту частину Апостольського напоумлення Івана Павла ІІ, де він розкриває тему формування, наголошуючи на необхідності плекати ті ж самі відчуття, які були в Ісуса Христа. Йдеться про те, аби нав’язати такі стосунки з Господом, які б допомогли людині мати такі ж самі відчуття як мав Він, Який був послушним, терплячим та невинним. А це можна осягнули лише за допомогою особистого глибокого та інтенсивного контакту з Божим Сином.
«В дійсності, ми, християни, віримо в чуйного Бога: Він чує стогін пригноблених і вислуховує благання вдови; Він страждає з людиною і за людину. Ми сподіваємося, що богопосвячене життя з його численними харизмами є саме виразом цієї чуйності. Можна сказати, що кожен Інститут своєю харизмою підкреслює якесь особливе божественне відчуття. Саме з цієї причини формація представлена в Напоумленні як процес, який веде в цьому напрямку: досвідчити тих самих відчуттів, емоцій, почуттів, любові, бажань, смаків, критеріїв вибору, мрій, очікувань, поривань... які мав Божий Син, Слуга та Агнець», – пишуть вони, вказуючи на те, що таке формування повинно бути цілісним та безперервним, ґрунтуючись на любові, яка вчиняє особу вільною: любити Бога із серцем людини і любити ближніх із серцем Бога.
Свідки Божої краси
«Якщо Бог є красою, а Ісус Христос є найкрасивішим між людськими синами, то бути Йому посвяченими є прекрасним», – наголошують автори листа, підкреслюючи, що богопосвячена особа покликана бути свідком краси. Перш усього, богопосвячені повинні розбудити у собі самих, а потім також і в інших людях, привабливість того, що є справді красою та правдою, іншими словами, стати «свідками Божої краси».
