Папа в Іраку: наново почати від Авраама, розпізнаючи один в одному братів
Andrea Tornielli
Іракські християни чекали на Папу вже 22 роки. Ще 1999 року Іван Павло ІІ запланував коротке, але значуще паломництво до Ура Халдейскього як перший етап ювілейної прощі місцями спасіння. Він хотів розпочати від Авраама, від спільного праотця, визнаного таким євреями, християнами та мусульманами. Не бракували тих, які відраджували Папу-поляка, просячи не здійснювати подорож, що могла нести загрозу посилення Саддама Хуссейна, що залишався при владі після першої війни в Перській затоці. Папа Войтила твердо прямував накресленою дорогою, незважаючи на спроби відмовити його від цього, зокрема, з боку США. Але в останній момент ця коротка виключно релігійного характеру подорож не здійснилася через відмову іракського президента.
У 1999 році країна вже стояла на колінах через кровопролитну війну з Іраном (1980-1988) та через міжнародні санкції, накладені після інвазії до Кувейту та першої війни в Затоці. Кількість християн була втричі більшою від теперішньої. Нездійснена подорож Івана Павла ІІ залишилася відкритою раною. Папа Войтила підніс свій голос проти другої військової операції Заходу в країні, блискавичної війни 2003 року, що завершилася поваленням уряду Хуссейна. Під час молитви «Ангел Господній» 16 березня він сказав: «Хочу нагадати країнам, що є членами ООН, й особливо тим, які входять до Ради Безпеки, що застосування сили є останнім заходом, після того, як вичерпані всі інші можливості для мирного вирішення, згідно з відомими принципами Хартії Об’єднаних Націй». Згодом, після «Ангел Господній», він закликав: «Я належу до того покоління, що пережило Другу світову війну. На мені лежить обов’язок сказати всім молодим, тим, які молодші від мене й не мали цього досвіду: “Ніколи більше війни!” – як говорив Павло VI під час свого першого візиту до ООН. Ми повинні зробити все можливе!».
Його не почули ті «молодші», що розпочали війну та виявилися неспроможними збудувати мир. Ірак уразив тероризм із замахами, бомбами, знищеннями. Суспільне полотно розпоролося. А 2014 року країна побачила утвердження так званої ісламської держави, проголошеної ІДІЛом. Знову знищення, переслідування, насильство, із регіональними та міжнародними потугами, що воювали на іракській землі. Помножуються непідконтрольні збройні формування. Увесь тягар з високою ціною людських життів – на мирному населенні, поділеному з огляду на етнічну й релігійну приналежність.
Дивлячись на іракську ситуацію, можна наочно побачити конкретність й реалізм слів, які Папа Франциск бажав викарбувати в крайній енцикліці «Fratelli tutti»: «Ми вже не можемо більше думати про війну як про вирішення, беручи до уваги той факт, що ризики, правдоподібно, завжди будуть більшими від користі, яку їй приписується. Перед обличчям такої дійсності сьогодні дуже важко підтримувати раціональні критерії, що визріли протягом минулих сторіч, аби говорити про “справедливу війну”. Ніколи більше війни!.. Кожна війна залишає світ гіршим від того, який застала. Війна є поразкою політики та людяності, ганебною капітуляцією, поразкою перед обличчям сил зла».
Сотні тисяч християн протягом цих років були змушені залишити свої домівки, шукаючи притулку закордоном. На землі першої євангелізації, де Церква має коріння, що сягає проповідування апостолів, християни чекають на візит Папи Франциска як на ковток свіжого повітря. Він давно висловив своє бажання відвідати Ірак, аби їх підтримати, йдучи за єдиною «геополітикою», яка його спонукає: виявляти близькість страждаючому та сприяти своєю присутністю процесам примирення, відбудови та миру.
Ось чому, незважаючи на ризики, пов’язані з пандемією та безпекою, незважаючи на нещодавні теракти, Папа Франциск зберіг у своїй програмі цю зустріч, рішучий у тому, щоб не розчарувати всіх іракців, які на нього чекають. Серцем першої після п’ятнадцяти місяців вимушеної зупинки, спричиненої наслідками Covid-19, міжнародної подорожі буде зустріч в Урі, місті, з якого вирушив патріарх Авраам. Це нагода, щоби помолитися разом з віруючими інших релігій, зокрема, з мусульманами, щоб наново віднайти рації співжиття між братами, аби наново зшити суспільне полотно, переступивши через поділи на групи та етноси, щоб скерувати послання до Близького Сходу та всього світу.
