Кардинал Уелле: Церкві потрібні не честолюбці, а люди, які хочуть служити іншим
о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ / Benedetta Capelli – Ватикан
Обрання кандидатів для єпископського служіння – це не конкурс, де головним критерієм є безумовна досконалість особи; йдеться про пошук осіб, які б відзначались людськими та духовними чеснотами, зокрема, розважливістю, що не є сором’язливістю і небажанням брати на себе відповідальність, але «рівновагою між діями та роздумами у виконуванні відповідальності, яка вимагає великої відданості та мужності». Саме так головну місію Конгрегації в справах єпископів охарактеризував її довголітній очільник кардинал Марк Уелле, який разом з іншими співробітниками допомагає Святішому Отцеві в обранні кандидатів, яким можна було б довірити провід однієї із спільнот Католицької Церкви у світі.
Велика відповідальність Конгрегації
«Завдання, яке Церква доручає цій дикастерії, – це допомогти Святішому Отцеві у прийняти рішення. Тому, нашим завданням є попереднє розпізнавання. Що стосується цього "першого етапу", я можу підсумувати його велику працю трьома дієсловами: молитись, консультувати, перевіряти. Молитися: молитва як перша і остання дія, як акт початкової та остаточної довіри наших намірів Небесному Отцеві; не випадково в центрі службових приміщень Конгрегації розташована Каплиця з Пресвятою Євхаристією. Щоразу, коли проходимо коридорами, ми опиняємось перед цією таємничою Присутністю, якій звітується про кожну дію. Консультувати: підготовчий етап, з яким ми маємо справу, досягає своєї кульмінаційної точки після важкої праці згідно із синодальним методом: консультації з Божим народом, нунціями, членами Пленарної Асамблеї; саме інформація, опрацьована на основі всього цього, лягає на стіл Святішого Отця. Перевіряти: тобто, ми намагаємося досягти якомога більшої впевненості в тому, що окреслена особа має необхідні характеристики», – зазначив далі кардинал Уелле, ділячись трьома головними критеріями праці очолюваної ним дикастерії.
Методологія праці
Далі Префект Конгрегації у справах єпископів поділився із ватиканським журналістом методологією праці, застосовуваної для вибору кандидатів на єпископське служіння. За словами кардинала, йдеться про тривалий процес, який залучає багатьох осіб. Перш усього, кожних три роки єпископи, що очолюють митрополичі провінції, складають список тих пресвітерів, які, на їхню думку, є гідними та здібними до єпископства. Після цього кандидатів розглядає відповідна Апостольська нунціатура, компетентна у даному регіоні чи країні, залучаючи до справи Божий люд. В процесі консультування від осіб, до яких звертаються про подання своєї думки щодо одного із кандидатів, вимагається конфіденційності, аби таким чином отримати правдиву інформацію про кандидата і гарантувати захист репутації особи, кандидатуру якої вивчають. Обравши найвідповідніших кандидатів, справа передається Апостольському Престолові, де Конгреґація у справах єпископів ще раз вивчає кандидатів у світлі загальних критеріїв та за допомогою членів Пленарної Асамблеї, якими на даний час є 23 кардинали та єпископи з усього світу, підготовляючи остаточну пропозицію для Папи, який особисто приймає рішення щодо кандидата на єпископа.
Як і в будь-якій іншій сфері нашого життя, так і в цьому відповідальному процесі, можна натрапити на нещирі інформації, на людські амбіції чи приватні інтереси. Аби в майбутньому цього уникнути, необхідно виховувати наших вірних і в наших пресвітерів дух жертовності і посвяти. «Церкві не потрібні честолюбці, особи, які шукають перших місць, але люди, які щиро хочуть служити своїм братам і сестрам та вказувати їм шлях віри та навернення», – підсумував кардинал.
Характеристики кандидата на єпископа
Відповідаючи на запитання про характеристики та чесноти, на які найбільше звертає увагу Конгрегація у справах єпископів під час вивчення кандидатів, кардинал-Префект підкреслив: «Конгрегація у справах єпископів, на відмін від Конгрегації у справах святих, розглядає пасторальні справи кандидатів, які ще не є досконалими, але людьми на шляху до досконалості. У священнику, якого пропонують на єпископське служіння, безумовно, враховуються богословські та кардинальні чесноти, так звані основні людські чесноти, але найважливішим для цього служіння є розважність, яку не слід розуміти як стриманість чи сором’язливість, а як рівновагу між діями та роздумами у виконуванні відповідальності, що вимагає великої відданості та мужності».
