Кардинал Паролін: досить вже хаосу війни, ніколи не пізно знайти порозуміння

Andrea Tornielli

«Війна – це безумство, потрібно зупинити її». Державний Секретар Святого Престолу кардинал П’єтро Паролін розмовляв з ватиканськими медіа про військову ескалацію в серці Європи, стверджуючи: «Потрібно мати кам’яне серце, щоби залишатися незрушними та дозволяти на те, щоб цей хаос тривав, щоб і далі текли ріки крові та сліз».

Еміненціє, чи могли б Ви, насамперед, підсумувати позицію Святого Престолу щодо триваючого конфлікту?

Позицією Святого Престолу є та, яку неодноразово повторював Папа: рішуче «ні» війні, війна є божевіллям, її потрібно зупинити. Закликаємо, апелюючи до сумлінь всіх, аби негайно припинилися бойові дії. Маємо перед очима жахливі картини, що надходять з України. Жертви серед цивільного населення, жінки, похилі віком, невинні діти, які заплатили своїм життям за божевілля війни. Зростає туга, коли бачиш міста з розтрощеними будинками, що залишилися без електропостачання при мінусових температурах, нестачу їжі та ліків. А також мільйони біженців, в основному жінки та діти, що втікають від бомбардувань. Цими днями я мав нагоду зустріти одну групу, що прибула до Італії з різних частин України: відсутній погляд, обличчя без усмішки, нескінченний смуток… Якою є провина цих молодих матерів, чим завинили їхні діти? Потрібно мати кам’яне серце, щоби залишатися непорушними та дозволяти на те, щоби цей хаос тривав, щоби й надалі текли ріки крові та сліз. Війна – це варварство! Папа Франциск недаремно під час молитви «Ангел Господній» в неділю, 27 лютого, покликався на 11-ту статтю Конституції Італії, яка гласить: «Італія відкидає війну як засіб зазіхання на свободу інших народів і як засіб вирішення міжнародних суперечок». Хто веде війну, той покладається на диявольську логіку зброї та забуває про людяність: скільки-то прикладів маємо, що підтверджують істинність цих слів! Ми часто забуваємо ці слова, іноді, через те, що вони стосуються війн, які ми вважаємо «далекими», але в нашому взаємопов’язаному світі вони, в дійсності, ніколи не є насправді далекими.

Чому Папа вчинив безпрецедентний жест, відвідавши російське посольство наступного дня після вторгнення армії Москви в Україну?

Ви маєте рацію, назвавши цей жест Папи Франциска безпрецедентним. Святіший Отець хотів висловити московській владі всю свою стурбованість з огляду на воєнну ескалацію, яка щойно розпочиналася, й вирішив особисто зробити крок в цьому напрямку, подавшись до дипломатичного представництва Російської Федерації при Святому Престолі.

Цими днями Ви мали телефонну розмову з російським Міністром закордонних справ Лавровим. Що ви сказали один одному?

Я повторив заклик Папи негайно припинити вогонь. Я закликав покласти край бойовим діям та прямувати шляхом переговорів у вирішенні конфлікту. Я наполіг на повазі до цивільного населення та на гуманітарних коридорах. Я також повторив те, що Папа сказав минулої неділі під час молитви «Ангел Господній», про повну готовність Святого Престолу до будь-якого посередництва, що може посприяти мирові в Україні.

Незважаючи на заклики, щоби замовкла зброя, маємо перед собою ескалацію, що не подає ознак зменшення. Чому?

Війна схожа до ракової пухлини, що розростається, поширюється, підживлює себе саму. Це авантюра, що не має вороття, повторюючи пророчі слова святого Івана Павла ІІ. На жаль, мусимо це визнати: ми потрапили у вир, що може мати незліченні та пагубні наслідки для всіх. Коли триває конфлікт, коли зростає кількість невинних жертв, завжди важко повернутися назад, хоча це не є неможливим, якщо існує справжня воля це зробити, важко з усіх сил вести переговори, триматися кожної можливої дороги для досягнення вирішення, бути наполегливими у спробах мирних ініціатив. Ми не повинні піддаватися логіці насильства й ненависті. Й не потрібно також піддаватися логіці війни та миритися з цим, погасивши будь-який проблиск надії. Ми повинні всі разом взивати до Бога і до людей, аби замовкла зброя та повернувся мир, як це чинить Папа.

Протягом кількох днів світ повністю змінився: сьогодні багато говориться про переозброєння, нові воєнні видатки, необхідність повернутися до вугільних електростанцій, відклавши екологічний перехід…

Так, здається, що протягом кількох днів світ змінився, наш світ, що вже пройшов суворе випробування пандемією. Згадаймо сміливі слова, сказані Святішим Отцем у Хіросімі в листопаді 2019 року. Він мовив: «Я хотів би смиренно бути голосом тих, до чийого голосу не прислухаються, але вони з тривогою та неспокоєм дивляться на зростаюче напруження, яким пронизаний наш час, на неприйнятні прояви нерівності та несправедливості, що загрожують людському співіснуванню, серйозну нездатність піклуватися про наш спільний дім, постійне та гарячкове вдавання до зброї, ніби вона спроможна гарантувати прийдешнє миру». І додав: «З переконанням хочу наголосити, що застосування ядерної енергії з воєнною метою сьогодні як ніколи раніше, є злочином не тільки проти людини та її гідності, але проти будь-якої можливості існування майбутнього для нашого спільного дому. Застосування атомної енергії з метою війни є неморальним, і так само неморальним є володіння ядерною зброєю». Сьогодні бачимо, що перед обличчям подій в Україні багато говориться про переозброєння: нові величезні суми грошей відводяться на озброєння, здається, що переважає логіка війни, відстань між націями збільшується. На жаль, здається, що ми забули уроки історії, нашої нещодавньої історії. Знову хочу згадати голос святого Івана Павла ІІ, коли він благав не розпочинати війну в Іраку: бачимо стан цієї країни, майже двадцять років після того конфлікту. Ми маємо перед очима підтвердження знищення і нестабільності, що є наслідками війни.

Яким же шляхом можна прямувати вперед, який не передбачав би винищення іншого?

Соціальна доктрина Церкви завжди визнавала легітимність збройного спротиву на агресію. Думаю, однак, що перед обличчям того, що відбувається, необхідно запитувати себе: чи ми дійсно робимо все можливе для досягнення перемир’я? Чи дорога зброї – це єдина, яка залишилася? Я добре розумію, що ці слова, маючи перед собою убивства жінок і дітей, мільйони переміщених осіб, країну, яку знищують, можуть звучати утопічно. Але мир – це не утопія, потрібно негайно рятувати численні життя, над якими нависла небезпека! Тому відчувається необхідність широкомасштабних політично-дипломатичних ініціатив, які досягнуть припинення вогню та початку переговорів, аби знайти ненасильницьке вирішення. Святий Престол готовий зробити все можливе в цьому сенсі.

Папа виразно сказав, що в Україні – війна, а не «військова операція». Чому?

Слова є важливими, і називати те, що відбувається в Україні, військовою операцією означає не визнавати дійсність фактів. Перед нами війна, яка, на жаль, пожинає численні жертви серед цивільного населення, як і всі війни.

Чи, на Вашу думку, Європа та Захід загалом зробили все можливе, щоби запобігти цій воєнній ескалації?

Мені не подобається займатися спекуляціями такого характеру. Очевидно, запитання є цікавою спонукою для роздумів. Згадаймо існуючу ситуацію конфлікту на Донбасі, недостатнє виконання Мінських угод і все те, що сталося з Кримом. Але минулого вже не повернеш! Потрібна, радше, нова рішучість, щоби вирішувати ці кризи за участі всіх.

Яку роль відіграє політика? І якою є роль дипломатії на даний час?

Стверджуючи необхідність політично-дипломатичних ініціатив, я покликався саме на цю потребу політики та дипломатії. Ми повертаємося в минуле, замість того, щоби дерзати кроки до іншого майбутнього, до майбуття мирного співіснування. На жаль, мусимо визнати, що ми виявилися неспроможними збудувати, після падіння Берлінської стіни, нову систему співіснування між державами, що вийшла би за межі військових союзів та економічної вигоди. Війна, що триває в Україні, унаочнює цю поразку. Однак, хочу також сказати, що ніколи не є запізно, ніколи не є пізно будувати мир, ніколи не є запізно, щоби повернутися до кроків миру та знайти порозуміння.

Якою є роль Церков?

Перед обличчям загроз, які насуваються, роль християн, насамперед, полягає в тому, щоби навертатися. Вчора, як мені повідомили, в присутності кардинала Краєвського, спеціального посланця Папи в Україні, відбулася екуменічна молитва, під час якої, насамперед, просили прощення в Господа за нашу зачерствілість серця, за наші гріхи, які підживлюють зло, присутнє в світі. А тоді вже була молитва, щоби Бог дарував мир, просвітив уми тих, які ведуть війну, щоби пощадили страждання невинних. Церкви дають велике свідчення солідарності в допомозі біженцям. Думаю, що важливо, аби вони наполегливо закликали покласти край бойовим діям: не існує виправдання для війни, для ненависті, для насильства.