Адріана і Маргарита про дружбу, що зародилася в літньому таборі у Ватикані
Світлана Духович – Ватикан
Наприкінці загальної аудієнції у середу, 3 липня 2022 року, Папа Франциск, серед інших, привітав також дітей, що взяли участь у літньому таборі, який вже третій рік поспіль відбувається в межах ватиканських мурів. Цей табір для дітей працівників Ватикану проводиться за ініціативою Губернаторства Держави-Міста Ватикану у співпраці з ватиканською спільнотою салезіян. Святіший Отець подякував організаторам та аніматорам за їхню дорогоцінну працю.
Історія неочікуваної дружби
Серед дівчат та хлопців у синіх футболках, в які були одягнені найстарші учасники літнього табору, були також Адріана і Маргарита. Дивлячись на них, здається, що вони знають одна одну з дитинства. В них багато спільного, але найосновніше – це світло в очах, цікавість і довіра, з якими вони дивляться на світ. 13-річна Адріана живе в Римі, її батько італо-швейцарець, мати – українка. 12-річна Маргарита – дочка українських біженців, які втекли від війни в перші дні після її початку і якими в Римі опікується одна з ватиканських структур. Коли дівчата розповідали в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News про свою дружбу, яка зародилася під час літнього табору у Ватикані, було видно їхнє бажання почуватися добре та весело проводити час разом з іншими, але вони чітко розуміють, що дружба – це також відповідальність і допомога іншим.
Маргарита ще вивчає італійську, але, будучи дуже комунікабельною, їй вдалося порозумітися з іншими дітьми в літньому таборі, трохи італійською і трохи англійською. Але все змінилося, коли вона зустріла Адріану, яка розмовляє італійською та українською (а ще німецькою та англійською).
«Я йшла в басейн – розповіла Адріана, – і почула, що позаду хтось говорить українською і я зрозуміла, що вона казала, а дівчина біля неї не розуміла її. Тоді я повернулася і переклала тій дівчині те, що сказала Маргарита. І тоді Маргарита мене запитала: “А, ти говориш українською?”. І тоді ми почали говорити, познайомилися, і тепер ми – подруги».
Сум за Україною
Для Маргарити участь у ватиканському літньому таборі була справді життєво необхідною: в Україні залишилося багато її родичів і друзів, з якими вона постійно на зв’язку. Коли вона говорить про них, то ледве стримує сльози. «Якби тут в Італії я залишилася сидіти вдома, – ділиться вона, – то я би багато думала про Україну, а так я відволіклася і ці три тижні були чудовими і веселими, і я змогла не думати про війну і відчути нормальне життя».
Про те, що відбувається в Україні, Адріана знає з розповідей родичів її матері, які мешкають в країні, в яку вторглася російська армія. Вона зазначила, що не була в них вже три роки поспіль: спочатку через пандемію, а тепер через жорстоку війну. Дівчина засмучена цим ще й тому, що там вона розмовляє лише українською і може вдосконалювати мову. «Я сподіваюся, що війна скоро закінчиться», – додає вона.
«Дякую» – це слово, незважаючи на свій юний вік, Маргарита добре знає і повторює його своїй новій подрузі, товаришам по літньому табору та всім тим, хто допомагає їй та її сім’ї на новому місці.