Паролін: візит Папи вказує, що кожна велика чи мала країна заслуговує на пошану

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ / Massimiliano Menichetti – Ватикан

«Окрім можливих виразних закликів до миру, які Папа може зробити з цієї нагоди, мені здається, що сама присутність Папи в Монголії є запрошенням до миру. А це через те, що ця країна займає важливе місце у великому азійському контексті. Цей візит несе в собі заклик до поваги до кожної країни, як малої, так і великої, до дотримання міжнародного права, до відмови від принципу сили у вирішенні суперечок, до побудови стосунків співпраці, солідарності та братерства між сусідами та з усіма країнами світу», – сказав кардинал П’єтро Паролін, Державний Секретар Святого Престолу, ділячись у інтерв’ю для ватиканських медіа думками з приводу 43-ї Апостольської подорожі Папи Франциска, який 31 серпня 2023 р. вирушить у Монголію, де перебуватиме до 4 вересня. Візит відбуватиметься під гаслом «Надіятися разом».

Очікування Папи та очікування від його приїзду

«Ця подорож у серце Азії є відповіддю на запрошення влади країни та католицької спільноти», – сказав кардинал Паролін, відповідаючи на запитання про те, якими є очікування Папи. За його словами, вони «безумовно є великими, як з боку Святішого Отця, так і з боку Монголії, яка вперше бачить Наступника святого Петра на своїй землі». «Папа зацікавлений у тому, щоб зустрітися з цією спільнотою, нечисленною, але молодою, живою, захоплюючою через свою своєрідну історію та склад», – сказав він, вказуючи також на важливість міжрелігійного виміру подорожі в країну, що має велику буддійську традицію. Місцева ж католицька спільнота очікує на цей візит як на підбадьорення на дорозі християнського життя.

«Насправді, якщо ми замислимося над історією цієї Церкви, то не можемо не захоплюватися і, я б навіть сказав, зворушитися, коли після століть відсутності, вона на початку 90-х років минулого століття після мирного демократичного переходу країни розпочала свою діяльність практично з нуля. Перші місіонери прибули як першопроходьці, вивчили мову, почали проводити богослужіння в домівках, відчули, що шлях вперед повинен бути шляхом милосердної любові, і пригорнули місцеве населення в свої обійми як рідні народи. Таким чином, лише через кілька десятиліть з'явилася католицька громада в буквальному сенсі цього слова, тобто "вселенська" громада, що складається як з місцевих мешканців, так і з представників різних країн, які зі смиренням, лагідністю і почуттям приналежності бажають бути маленьким зернятком братерства», – зазначив Державний Секретар Святого Престолу.

Діалог з іновірцями – дорога будування миру

Щодо міжрелігійного виміру, то кардинал Паролін зауважив, що Святіший Отець неодноразово підкреслював, що міжрелігійний та екуменічний діалог «не є вибором доцільності чи зручності», але шляхом, накресленим Другим Ватиканським Собором, «яким Католицька Церква прямує без синкретизму». «І з цієї точки зору зустріч з представниками інших релігій завжди спрямована на побудову миру і братерства, а ми знаємо, наскільки нам сьогодні потрібні саме ці зусилля для побудови миру і братерства!» – наголосив він.

Пріоритет – пошук гармонії

На думку одного з найближчих співробітників Святішого Отця, його візит у Монголію також матиме свій вплив і в контексті суспільних змін у країні, де триває урбанізація. «Папа Франциск часто наголошує на важливості пошуку гармонії. Цим висловом він має намір запропонувати глобальне, тотальне зростання, тобто людське, соціальне і духовне зростання, яке тримається подалі від ризиків гомологізації, знаючи натомість, як інтегрувати відмінності і зміни як фактори зростання, щоб зустріч протилежностей і відмінностей переважала над зіткненням і протистоянням», – сказав він, вказуючи на те, що монгольське суспільство переживає історичний період, коли «мудрість, вкорінена в народі, покликана поєднати традицію і сучасність, не загубивши коріння та сприяючи розвиткові всіх». І Папа, на його думку, «буде уважним до цих аспектів».

Цьому також сприяє діалог між Монголією та Святим Престолом, в якому перші контакти відбулися ще за часів Папи Інокентія IV вісім століть тому, а формалізувалися в дипломатичні стосунки 1992 року. Відтоді, за словами Державного Секретаря, досягнуто значного поступу в різних сферах спільного зацікавлення. «Тому майбутня апостольська подорож є сприятливою нагодою для подальшого зміцнення цих зв'язків, які покликані сприяти спільному благу, релігійній свободі, мирові, цілісному людському розвитку, освіті, культурним обмінам, а також подоланню спільних викликів, які стоять перед регіоном і міжнародною спільнотою», – зазначив він.

Надія, що не є порожнім очікуванням

У світлі того, що Папа Франциск нещодавно повернувся з Лісабона, де за словами самого ж кардинала Пароліна, «через молодь проявилася надія», розмова торкнулася також і можливих наслідків наступної подорожі. В цьому світлі Державний Секретар Святого Престолу нагадав про те, що гасло цього візиту звучить «Надіятися разом», що знову вказує на надію, яка також буде темою Ювілею 2025 року. «Чому так багато уваги приділяється надії? Очевидно, тому що її так багато потребує наш світ! Нашому світові бракує надії перед обличчям багатьох особистих і колективних трагедій, які він переживає. Надії, яка не є порожнім очікуванням, очікуванням, що все стане краще, майже в магічній формі; але надії, яка ґрунтується, принаймні для нас, християн, на вірі, тобто на присутності Бога в нашій історії, і яка в той же час трансформується в особисте і колективне зобов'язання, активні зусилля, спрямовані на покращення світу, і ми можемо зробити це разом, всі ті, хто переконані в цій можливості. Тому мені здається, що той факт, що Папа вирушає до географічно віддалених країн, а також стикається з незручностями, які з цим пов'язані, якраз і свідчить про його бажання активно свідчити і конкретно сприяти надії в сучасному світі», – сказав він, додаючи, що поділяє очікування Святішого Отця.

За прикладом перших спільнот Церкви

Підсумовуючи, кардинал П’єтро Паролін також висловив думку, що Апостольські подорожі Наступника святого Петра мають велике значення в тому, щоби привернути увагу всієї Церкви до окремих спільнот, з яких вона складається. «Також і тих, що як у випадку Монголії є чисельно невеликими і тому ризикують, можливо, не завжди бути належним чином відомими, а також цінованими і врахованими. А з іншого боку, це дає змогу цим спільнотам зробити свій внесок у Церкву загалом, привертаючи увагу до того, що є фундаментальним для її життя і місії. Я б сказав, що вони є чимось на кшталт перших християнських спільнот, якими ми повинні надихатися», – мовив Державний Секретар Святого Престолу.