Інавгурація Апостольської нунціатури на Кіпрі: дім братерства, діалогу та миру

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

Дім зустрічі, братерства і надії, скриня діалогу, милосердної любові та миру. Саме такий образ Апостольської нунціатури змалював архиєпископ Едгар Пенья Парра, заступник Державного Секретаря Святого Престолу, відкриваючи 26 січня 2024 р. дипломатичне представництво Папи на Кіпрі.

У своєму зверненні до релігійної та цивільної влади архиєпископ Пенья Парра передав вітання від Папи Франциска, нагадавши про п'ятдесят років дипломатичних стосунків між Святим Престолом і Кіпром та підкресливши, що інавгурація Апостольської нунціатури є дипломатичним жестом, який має пастирський і братерський характер. Адже «Католицька Церква почувається як вдома в кожній державі», працюючи серед всіх народів. Нунціатура є «домом Папи» в тій чи іншій країні і як така, покликана сприяти формуванню атмосфери «доброзичливості та братерства».

Згадавши про Апостольську подорож Папи Франциска на Кіпр у 2021 році, Заступник Державного Секретаря повторив слова Святішого Отця, який, говорячи про цю країну, вказав на її «вроджене покликання до зустрічі». За його словами, саме «культуру зустрічі» покликана розвивати дипломатична служба Святого Престолу. Нунціатура, таким чином, «являється "скринею", в якій зберігаються і охороняються дорогоцінні зустрічі». «Скринею діалогу» між католиками регіону, в багатстві розмаїття походження і обрядів, а також між християнами різних конфесій. Він також зазначив, що кожна нунціатура покликана бути осередком сприяння людському братерству, що є викликом, який доводиться долати в наші дні. Йдеться, зокрема, про міграцію. З цього випливає сподівання, що нунціатура «стане скринею милосердної любові», а також «домом надії».

На Кіпрі, за словами архиєпископа Пеньої Парри, відкрити двері для надії означає рахуватися з «досі відкритою і кровоточивою раною», якою є поділ острова на дві частини, що бере свій початок з 1974 року, коли турецькі війська окупували частину Кіпру. Він спрямував свої думки «до всіх тих, хто не може повернутися до своїх домівок», а також до «соціальних і особистих ран, завданих поділом острова, до чотирьох маронітських сіл на півночі країни, чию ідентичність необхідно захистити».