Кінцевий документ синоду має віроучительську цінність
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ / Antonella Palermo - Ватикан
Вірочительська цінність Кінцевого документа, взаємини як стиль, за допомогою якого Церкви творять спільноту, подальша праця «дослідницьких груп» щодо окремих аспектів, які виникли під час роботи асамблеї і які Папа бажає піддати подальшому розпізнанню, внесок мирян у розбудову Церкви, яка стає дедалі більш партисипативною і менш ієрархічною. Саме з цих питань журналісти попросили роз'яснень під час пресконференції у Ватиканському пресцентрі, яка відбулася ввечері, 26 жовтня 2024 р., після завершення роботи Другої сесії XVI Звичайної загальної асамблеї Синоду єпископів. На запитання відповідали кардинал Маріо Ґрек, Генеральний Секретар Генерального Секретаріату Синоду, кардинал Жан-Клод Оллеріш, S.I., Архиєпископ Люксембургський і Головний доповідач асамблеї, с. Марія де лос Долорес Паленсія Гомес, C.S.J., Делегована Президентка асаблеї, а також два спеціальні секретарі асамблеї о. Джакомо Коста, S.I., та монсеньйор Рікардо Баттоккіо.
Віроучительська цінність Кінцевого документа
Як слід інтерпретувати рішення Папи не публікувати постсинодальне напоумлення з точки зору майбутнього папських документів? Таким було перше запитання, щоб розвіяти сумніви щодо віроучительського характеру Кінцевого документа. Богослов Баттоккіо відповів, що те, що задекларував Святіший Отець, відповідає конституції Episcopalis communio, яка говорить, що якщо документ виразно схвалений Римським Архиєреєм, то він стає частиною його Магістеріуму, не маючи нормативної сили, але даючи напрямні вказівки. «Існує один документ, який є неписаним, і це досвід, – додав кардинал Грек, – досвід, який був прекрасним протягом останнього року. Першим плодом є синодальний метод, який водночас є ключем для того, щоб мати можливість спрямовувати інші теми». Кардинал Оллеріш нагадав, що минулого року на асамблеї були групи більшості і меншості, які ставилися одна до одної із взаємною підозрою. З розвитком методу це ставлення змінилося: «Деякі думки залишаються різними, це неминуче, але цього року ми справді пережили синодальність. Насправді, ми зібралися не для того, щоб просто розглядати структури Церкви чи вести боротьбу між фракціями».
Змінити спосіб висловлювання: Церква – це не міжнародна корпорація
У Кінцевому документі, як було зазначено, спостерігається тенденція більше не говорити про вселенську Церкву, сприймаючи її як багатонаціональну корпорацію з різними філіями, або як комерційний центр з кількома периферійними відгалуженнями. Потрібно засвоїти нову мову: існує сопричастя Церков, яке свідчить про те, що можна бути єдиними у віровченні, як членами єдиного тіла у Христі. Місцеві Церкви, таким чином, не є «рівнями», а просто «різними способами проживання взаємин». Настільки, що, як зазначив Баттоккіо, коли Папа каже, що Документ «не є нормативним», це не означає, що він не зобов'язує Церкви, але вказує напрямок, яким слід рухатися всім разом у плюралізмі, що від самого початку характеризує Христову Церкву. «Тому не йдеться про закони, що походять з центральної інстанції, які мають бути адаптовані на периферії, але про відповідь на заклик до навернення (не лише морального), заклик по-іншому проживати церковні взаємини».
Вкорінені та паломники
«Вкорінені і паломники» – це перспектива, в якій Церква хоче відповідати і свідчити в глобалізованому світі, як зазначив о. Коста, відповідаючи на питання про те, як узгодити вимоги Східних Церков, особливо щодо літургії, і вимоги Латинської Церкви, беручи до уваги міграцію, часто вимушену, яка несе загрозу втрати традицій, обрядів, релігійних і культурних особливостей. «Вкоріненість є важливою, – сказав спеціальний секретар, – але ми не можемо жити, будучи замурованими, застиглими на своїх позиціях». За його словами, одним з найпрекрасніших аспектів асамблеї було саме відкриття спадщини Східних Церков, величезного багатства. Так само, як, наприклад, контакт з більш ніж тридцятьма різними національностями, який сестра Марія переживає у своїй звичайній душпастирській роботі в Мексиці, є великим багатством. Отець Коста нагадав про важливий момент: Латинська Церква і Католицька Церква – це не одне і те ж. Ці поняття не збігаються саме тому, що існує багатство, яке слід розглядати в диференційованому способі втілення віри.
Взаємодоповнюваність між мирянами й рукоположеними служителями
Щодо 76 пункту Кінцевого документа уточнено, що «не йдеться про протиставлення того, що може робити рукоположений священнослужитель, і того, що може робити мирянин». Йдеться про різні види служіння, які можна здійснювати інтегровано і динамічно, миряни не повинні розглядатися як «замінники». І це, безумовно, повинно застосовуватися у віддалених куточках світу, але також і в дедалі більш секуляризованій Європі, де, за словами кардинала Оллеріша, «можна передбачити місце для багатьох постатей», розвиваючи бачення Церкви, яке є не пірамідальним, а спільнотним. Щодо літургії, питання, яке ще потребує вивчення, наголошено, що «не планується замінити священиків мирянами». Звичайно, там, де це доречно і сприяє більшій відповідності конкретному досвіду території, «може бути більш партисипативна літургія». Люксембурзький архиєпископ розповів, наприклад, що він часто служить у своїй дієцезії, де проживає багато португальців, їхньою мовою, іноді навіть використовуючи бразильський Месал, який передбачає ширше залучення. Під час роботи Синоду багато говорилося про важливість недільної Євхаристії, як «місця, де можна навчитися, а також символічно зрозуміти, що означає будувати спільноти, які автентично живуть Євангелієм».
Участь жінок у вишколі священників
«Вже нинішня Ratio formationis передбачає, що у формуванні рукоположених служителів беруть участь різні постаті», – пояснив монсеньйор Баттоккіо щодо внеску жінок у семінаріях і того, як він може розвиватися: «Це потрібно розглядати в різних контекстах. Є багато семінарій, де є активна участь сімей, чоловіків і жінок, які не є духовними особами». Щодо цього кардинал Грек розповів, як нещодавно відвідував одне місце в Європі, де подружжя допомагає в цій сфері: «Це вже досвід, а не винахід синодальної асамблеї. Також і в Латинській Америці вже існують ці дари, харизми і служіння, які асамблея оцінила позитивно».
Жіночий дияконат – відкрите питання
Чи питання жіночого дияконату – це питання, яке може залишатися відкритим? Відповідаючи на це запитання, кардинал Оллеріш зазначив, що «це дуже делікатне питання». Він підкреслив, що Папа не сказав, що жінки будуть висвячуватися, але й не сказав, що не будуть: «Він сказав, що це залишається відкритим питанням».
Десять «Дослідницьких груп» завершать свою роботу в червні. Щодо подальшої долі їхньої праці, то о. Коста вважає, що не буде повернення до асамблеї, і що справи розглядатимуться у контакті з єпископськими конференціями всіх Церков, які вони представляють. Папа сказав, що хоче продовжувати слухати їх, не для того, щоб відкладати прийняття рішень, але щоб дати більше часу для розпізнання.
