Кардинал Пʼєтро Паролін під час візиту до педіатричної лікарні «Охматдит» (Києві) у липні 2024 р. Кардинал Пʼєтро Паролін під час візиту до педіатричної лікарні «Охматдит» (Києві) у липні 2024 р.  

Кардинал Паролін: не мирімося з думкою про невідворотність війни

Інтерв’ю з Державним Секретарем Святого Престолу в контексті тисячного дня військової агресії проти України.

Andrea Tornielli – Ватикан

«Ми не можемо скоритися невідворотності війни! Щиро сподіваюся, що цей сумний день, тисячний з початку повномасштабної війни проти України, викличе сплеск відповідальності в усіх і, зокрема, в тих, хто може зупинити криваву бійню, що відбувається», – заявив кардинал П'єтро Паролін в інтерв'ю для ватиканських медіа напередодні свого від'їзду на саміт «Великої двадцятки» в Бразилії. Державний Секретар Святого Престолу в липні цього року відвідав Україну, побувавши у Львові, Одесі та Києві.

Що Ви відчуваєте з цього приводу?

Це може бути лише глибокий смуток, бо не можна звикнути чи залишитися байдужим до новин, які щодня приходять до нас і говорять про смерть і руйнування. Україна – це країна, яка зазнала агресії та мучеництва, яка є свідком жертовності цілих поколінь чоловіків, молодих і старих, відірваних від навчання, роботи та сім'ї, щоб відправитися на фронт; вона переживає драму тих, хто бачить, як їхні близькі гинуть під бомбами або під ударами безпілотників; вона бачить страждання тих, хто втратив свої домівки або живе у вкрай нестабільних умовах через війну.

Що можемо зробити ми, щоб допомогти Україні?

Перш за все, як віруючі християни, ми можемо і повинні молитися. Благати Бога навернути серця «повелителів війни». Ми повинні і надалі просити заступництва Пресвятої Діви Марії, Матері, Яку особливо шанують на тих землях, що прийняли хрещення багато століть тому. По-друге, ми можемо докладати зусиль, щоб ніколи не забракло солідарності з тими, хто страждає, хто потребує опіки, хто потерпає від холоду, хто потребує всього. Церква в Україні багато робить для населення, розділяючи день за днем долю країни, яка перебуває в стані війни. По-третє, ми можемо зробити так, щоб наш голос був почутий, як спільноти, як людей, що вимагають миру. Ми можемо зробити так, щоб наш голос був почутий, вимагати, щоб запити про мир були почуті, щоб до них прислухалися. Ми можемо сказати «ні» війні, божевільній гонці озброєнь, яку не припиняє засуджувати Папа Франциск. Відчуття безсилля перед обличчям того, що відбувається, зрозуміле, але ще більш правдивим є те, що разом, як один людський рід, ми можемо багато чого зробити.

Що сьогодні потрібно, щоб принаймні домогтися припинення брязкоту зброї?

Цілком слушно сказано: «принаймні домогтися припинення брязкоту зброї». Бо для переговорів про справедливий мир потрібен час, тоді як перемир'я, на яке погодилися б усі сторони, – передусім Росія, яка розпочала війну і яка повинна припинити агресію, – може настати навіть протягом кількох годин, якби лише цього захотіли. Як часто повторює Святіший Отець, нам потрібні люди, які роблять ставку на мир, а не на війну, люди, які усвідомлюють величезну відповідальність, пов'язану з триванням війни зі страшними наслідками не лише для України, але й для всієї Європи та всього світу. Війни, яка ризикує втягнути нас у ядерну сутичку, тобто у прірву. Святий Престол намагається робити все можливе, підтримувати канали діалогу з усіма, але є відчуття, що годинник історії повернувся назад. Дипломатичні дії, терпеливість діалогу, креативність переговорів, здається, зникли, немов пережитки минулого. А розплачуються за це невинні жертви. Війна викрадає майбутнє у поколінь дітей та молоді, породжує поділи, розпалює ненависть. Як же нам потрібні державні діячі з далекоглядним поглядом, здатні на мужні жести смирення, здатні думати про благо своїх народів. Сорок років тому в Римі був підписаний мирний договір між Аргентиною і Чилі, який за посередництва Святого Престолу вирішив суперечку навколо протоки Біґля. Кілька років перед тим обидві країни стояли на порозі війни, з уже мобілізованими арміями. Дякуючи Богові, все зупинилося: багато життів було збережено, багато сліз вдалося уникнути. Чому ж не вдається віднайти цей дух також і сьогодні, в серці Європи?

Як Ви вважаєте, сьогодні є простір для переговорів?

Хоча сигнали не є позитивними, переговори завжди можливі, окрім того, що є бажаними для всіх, хто цінує сакральність людського життя. Вести переговори – це ознака не слабкості, а мужності. Дорога «чесних переговорів» і «благородних компромісів», і тут я посилаюсь на слова Папи Франциска, сказані під час його нещодавньої подорожі в Люксембург і Бельгію, дорога діалогу – це магістральний шлях, яким повинні ступати ті, в чиїх руках перебувають долі народів. Це діалог, який можливий лише тоді, коли між сторонами існує мінімум довіри. А це вимагає доброї волі від усіх. Якщо один не довіряє іншому, хоча б на мінімальному рівні, і якщо не діє щиро, то все залишається заблокованим. Тому в Україні, у Святій Землі, як і в багатьох інших частинах світу, продовжують воювати і гинути. Ми не можемо скоритися невідворотності війни! Щиро сподіваюся, що цей сумний день, тисячний з початку повномасштабної війни проти України, викличе сплеск відповідальності в усіх і, зокрема, в тих, хто може зупинити криваву бійню, що відбувається.

 

18 листопада 2024, 14:12