Папа: Наукова спільнота покликана до лідерства в сфері сталого розвитку
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
«Наукова спільнота сьогодні покликана творити лідерство, що вказуватиме розв’язки на користь сталого та цілісного розвитку всіх народів, незамінного для будування миру»: про це Папа Франциск нагадує через Твіттер у Всесвітній день науки на користь миру та розвитку, що з ініціативи UNESCO відзначається 10 листопада. Цьогорічне відзначення відбувається на тему: «Наука – людське право» у контексті 70-річчя Загальної декларації прав людини.
Безпрецедентні можливості та відповідальність
В одній із своїх промов у вересні 2015 року, Святіший Отець звернув увагу на те, що живемо «в дуже цікавому історичному періоді», коли «наука й технології вклали у наші руки безпрецедентну могутність», але «правильне її вживання вимагає застосування цілісного та інтегруючого бачення».
У своїй соціальній енцикліці «Laudato si’» Папа зазначає: «Не можемо не зважати на те, що ядерна енергетика, біотехнології, інформатика, пізнання нашого ДНК та інші можливості, які ми здобули, вкладають у наші руки жахливу могутність. Навіть більше, дають тим, хто мають знання і, насамперед, економічні можливості для його використання, вражаюче панування над усім людським родом та цілим світом. Ніколи людство не мало такої влади над собою, і ніщо не гарантує, що використовуватиме її правильно» (п. 104).
Святіший викриває тенденцію вважати «будь-яке здобуття могутності» лише поступом, зростанням безпеки, доброту й користі, так, ніби дійсність, добро та істина залежать виключно від технологій та економіки. Проблема полягає в тому, що «сучасна людина не навчена правильно користуватися могутністю», тому що технологічний розвиток не супроводжувався розвитком особи в тому, «що стосується відповідальності, цінностей та сумління» (п. 105).
Відновити цінності
Святіший Отець вказує на те, що ми стоїмо перед обличчям нагальності «сміливої культурної революції». «Наука й технології, – стверджує він, – не є нейтральними та можуть від початку до кінця включати різні наміри й можливості, можуть вимальовуватися у різних формах. Ніхто не хоче повертатися до печерного віку, але необхідно сповільнити хід, щоби по-іншому подивитися на дійсність, зібрати позитивні та стійкі прояви розвитку, відновивши, одночасно, цінності та великі цілі, знищені непогамовною манією величі» (п. 114).
