“Бог на карантині: богослов’я коронавірусу”. Інтерв’ю з автором книги

о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ / Fabio Colagrande – Ватикан

В середині березня 2020 року, коли пандемія, яку переживаємо до сьогодні, лише вибухнула, журналіст та письменник Лоренцо Фацціні, директор Італійського місіонерського видавництва, поставив перед собою запитання: «Чи можливо осмислити коронавірус у світлі віри та як сприймати віру в період коронавірусу?». Його роздуми над цим запитанням лягли в основу невеличної книги під заголовком «Бог на карантині: богослов’я коронавірусу». У ній автор, відновивши пошуки Ганса Урса фон Бальтазара про сучасне значення релігійного погляду, старається роздумати над тим, що людина може сказати про Бога, перебуваючи в періоді пандемії, яка впродовж кількох тижнів перевертає наше життя та історію світу.

Радикальний час

Автор книги зазначає, що ми сьогодні покликані жити у радикальному часі, в епосі, яка вимагає від нас прямувати до суті питань. Лоренцо Фацціні розпочинає свої роздуми закликом святого Ігнатія Лойоли «знаходити Бога в усіх речах», щоб, таким чином, дійти разом із Жоржом Бернаносом до розуміння в християнському значені гасла «все буде добре».

Директор Італійського місіонерського видавництва вказує на те, що етимологією апокаліпсису є «об’явлення», а тому ця пандемія, як також й інші нещодавні апокаліптичні події, – теракти 11 вересня у США, зародження ІДІЛу, зречення Папи Венедикта XVI, тощо, – відкривають нам очі з есхатологічної точки зору. Коронавірус навчив нас того, що ми є обмеженими і, особливо, що «спасіння досі залишається можливим».

Де є Бог у час пандемії?

Одне із запитань ватиканського журналіста стосувалось того, чи автор книги знайшов відповідь на поставлене перед собою запитання: “Де, до дідька, є Бог?”. Спершу Лоренцо Фацціні пояснив, що це запитання, в такій грубій формі, є назвою книги одного австралійського єзуїта, написаної після того, як сестра ченця потрапила в ДТП та залишилась паралізованою. За словами автора, відповідь на це запитання він знайшов за допомогою щоденних свідчень безкорисливості та солідарності, про які можемо довідатись з газет та журналів.

У приклад богослов навів одного похилого віком чоловіка, який приніс до лікарні пожертву у розмірі 50 євро, чи Міс Англії, яка на волонтерських засадах одягла медичний халат і повернулася в лікарню, щоб допомагати рятувати хворих... З одного боку можемо зауважити гострі запитання, які зроджуються в душах людей, а з іншого – велику безкорисливу любов, що виявляється та дозволяє усвідомити роль Бога у цей час випробування. «Бог, безумовно, перебуває в середині цього великого стражданнями, Він є також у тих, хто страждає, але теж у тій великій великодушності, яка перед обличчям абсолютного зла сама перетворюється на абсолютну», – наголосив автор книжки.

Чого нас навчив коронавірус?

Наступне запитання стосувалось того, чого саме нас навчив коронавірус. Як пише богослов у своїй книжці, цей небезпечний вірус показав нам, що маємо обмеження, або, краще, що ми є обмеженням... Однак, це не є новиною, адже на цьому неодноразово наголошував також і Папа Франциск. Але варто зазначити, як вказують деякі дослідження, що поширення цього вірусу може бути пов’язане із атмосферним забрудненням. Також сьогодні потрібно запитати себе про використання природніх ресурсів, про наслідки різних інноваційних технологій, тощо... «Тому, можливо, сьогодні дійти у світлі надзвичайної ситуації до висновку, що не все, що ми здатні зробити, ми повинні робити, вже є здобутком мислення», – додав Лоренцо Фацціні.

Пандемія для віруючого

У своїй книзі автор пише, що пандемія для віруючої людини стала також певним відкриттям та переоцінкою спільноти, якої сьогодні нам не вистарчає, та нагадала, що спасіння все ще залишається можливим. Коментуючи ці ствердження Лоренцо Фацціні підкреслив, що, дійсно, в ці дні карантину вірні мали нагоду наново переосмислити велику цінність спільноти, зокрема, церковної, бо ж вірою в Ісуса людина не живе на самоті, але разом іншими християнами, тобто, спільнотно.

А на закінчення богослов поділився своїми роздумами про християнську надію, яка у наші дні виставлена на велике випробування, і яка є великою цінністю. Надія не є переконанням у тому, що все буде краще, але переконаністю в тому, що все має свій сенс.