Екуменічні конференції, присвячені сакральному мистецтву Сходу та Заходу

Світлана Духович – Ватикан 

Відповідати на виклики сучасності, не забуваючи про минуле, бо нове походить від традиції, а традиція не є статичною: вона розвивається і рухається. Такою є основна ідея циклу міжнародних конференцій «Вічне в часі. Християнське мистецтво та архітектура між Сходом та Заходом», яку організовує асоціація «Pantaleone» у місті Отранто. До участі в цих конференціях запрошені знавці католицького та православного сакрального мистецтва.

Діалог між минулим і сьогоденням

Матеріали першого етапу цих конференцій увійшли до збірки «Сакральний простір та іконопис. Обмеження, проблеми, відповідальність», співавтором якої є архітектор Ада Тоні, що входить до Комісії сакрального мистецтва Архидієцезії Отранто. В інтерв’ю для Vatican News вона зазначила, що метою організаторів цього заходу є привернути увагу до основних символів, про які часто забувають, особливо на Заході, внаслідок надмірних новітніх тенденцій останніх десятирічь. «Адже без змісту неможливо творити мистецтво, яке б виражало сучасність та несло в собі послання», – пояснила вона. У діалозі між минулим і сьогоденням, як пояснила архітектор, повинна бути рівновага, отже традиціоналісти та модерністи покликані до зіставлення та синтезу. Їхнім спільним знаменником є визнання об'єктивної краси нашого минулого. «Історія християнського мистецтва, – підкреслила Ада Тоні, – об'єднує всіх. Це місце зустрічі, а не поділів, перед нею ми всі рівні. Сьогодні нам потрібно надихатися красою».

Рівновага між новизною та традицією

Участь знавців православного сакрального мистецтва є нагодою для цікавих обговорень та порівнянь. «На Заході, – пояснила Ада Тоні, – ми вийшли назустріч викликові сучасності, іноді перебільшуючи. Прагнучи новизни, ми часто забуваємо про зміст, який потрібно виразити. З іншого боку, на Сході сталося навпаки. Традиція тлумачилася з повторенням моделей, які не завжди здатні виcловити очікування нашого часу. На Сході також існують важливі започаткування в сучасному мистецтві, але вони, переважно, не з’являються серед творів мистецтва та архітектури, обраних для культу. Існує майже страх зробити той стрибок, який на Заході, мабуть, зробили із надмірною легкістю та ентузіазмом».

Представляти нове в рамках традиції

В Конституції Другого Ватиканського Собору про літургію «Sacrosanctum Concilium» зазначається, що потрібно виходити назустріч викликам сучасності. Член Комісії сакрального мистецтва Архидієцезії Отранто підкреслила, що у багатьох вираженнях сучасного мистецтва, є елементи, які могли би бути дуже корисними для Церкви. Однак, з іншого боку, сучасне мистецтво часто відхилялося від принципів, цінностей та критеріїв, без яких християнське мистецтво не може обійтися. «У минулому, – додала вона, – було більше усвідомлення релігійного змісту, була дуже сильна духовність і не було прагнення новизни та зосередження на особі митця, що повинен залишити свій підпис і виділитися будь-якою ціною. Митець виявляв колективну мудрість, спільну і прожиту віру. Сьогодні це не так: існує надлишок суб’єктивізму, але не бракує архітекторів, здатних використати своє натхнення на служіння чомусь вищому, зображуючи нове в рамках традиції».