Леоне Понтекорво – єврей, якого черниці врятували від нацизму
Світлана Духович – Ватикан
«Про цей досвід я ніколи не забуду, він позначив моє життя і зміцнив мою єврейську ідентичність», – зазначає 86-річний єврей Леоне Понтекорво, розповідаючи в інтерв’ю для Vatican News про дев'ять місяців, які він провів у монастирі Сестер Облаток Пресвятого Серця Ісусового в Римі, переховуючись від нацистських переслідувань.
Нова школа і нове прізвище
Це був жовтень 1943 року, йому було вісім. З його 4-річним молодшим братом його прийняли до хлопчачої колегії, якою керували черниці; вони змушені були змінити прізвище на Буонкрістіані. Батькові малого Леоне вдалося отримати та підробити посвідчення особи однієї сім'ї, що загинула під час бомбардувань містечка Кассіно.
Правду знали лише Настоятелька та директорка школи, більше ніхто. «Вони були винятковими, – пригадує літній Леоне. – А ми були, як усі інші діти». Двоє братів одразу звикли до суворих правил монастиря: прокидатися на світанку, холодна вода для вмивання, навчання, молитва, але також багато людяності та веселі розваги. Леоне, який став Чіно Буонкрістіані, став навіть ініціатором футбольного турніру в стінах колегії. Навіть його молодшому братові ніколи не було нудно: він зі своїми однолітками з дитячого садка створив своєрідну версію гри "Я це маю, а цього бракує", що полягає в обміні колекційних предметів. У поле зору дітлахів потрапили образочки, яких не бракувало в стінах монастиря…
Найкращий учень колегії
Незважаючи на хвилювання за долю батьків, які переховувалися в замурованій кімнаті в квартирі друзів-християн, шкільне життя захоплювало та відволікало дітей. «Після перших тижнів, – розповідає він далі, – я пристосувався до всіх правил монастирського життя. Від читання молитов латиною до прислуговування під час Святої Меси». Леоне-Чіно відзначився як один із найкращих учнів колегії: «Слухаючись порад батьків, – пояснює він, – я хотів якнайкраще зіграти цю роль аж до тієї міри, що став найкращим серед міністрантів і двічі під час великих свят, на Різдво і Великдень, мене покликали прислуговувати поряд з єпископом. Мене обрали з понад п'ятдесяти дітей католицької школи». Старенький єврей пригадує, що одного разу з нагоди Великодня він написав батькам листа, який був на сто відсотків «листом католицької дитини». «Але черниці ніколи не чинили жодного тиску, аби навернути нас до католицизму», – підкреслює він.
Живі спогади
У пам’яті Леоне Понтекорво багато яскравих спогадів: від найкрасивіших, таких як прекрасне обличчя однієї черниці, яка з любов’ю піклувалася про нього, коли він лежав у ліжку хворий, до драматичних. Одного разу піднімаючись сходами монастиря, він побачив одну жінку, яка тримала за руку його молодшого брата, кажучи: «Я знаю, хто ти. Ти – не Бруно Буонкрістіані, ти Бруно Понтекорво! Я така сама, як ти!». Лео відразу втрутився, звільнивши з рук жінки свого братика, що був у сльозах. «Можливо, вона теж була єврейкою… вона втекла, і я не бачив її з того дня», – зазначає він.
Вдячність
Обоє дітей плакали, коли після Визволення 4 червня 1944 р. покидали будинок Сестер Облаток. Серце Леоне досі переповнене вдячністю до черниць. Він більше ніколи їх не бачив. «Попри всі суперечності, я завжди стояв на стороні Пія XII, Папи, що відкрив двері всіх монастирів, доручаючи їм допомагати євреям. Тільки в Римі у такий спосіб було врятовано 5000 осіб». Хоча Леоне Понтекорво не повністю розділяє рішення Папи Пачеллі діяти мовчки, він визнає: «Пій XII заслуговує на найбільшу похвалу та вдячність. Гостинність, яку він забезпечив для євреїв у церквах та монастирях, була надзвичайною».
