Харків: любов до велоспорту, що виливається в добрі справи

Світлана Духович – Ватикан

«Приблизно після тижня війни я ще намагався зрозуміти, чи війна насправді почалася, чи ні. До останнього ми сподівалися, що через два-три дні все закінчиться, – розповідає молодий харків’янин Олександр, – але в місті ставало неспокійно, були постійні обстріли, в місто навіть заходили російські війська. І через тиждень чи півтора мій розум вже не міг цього витримувати. Я розумів, що потрібно щось з цим робити».

Перше «так» на прохання про допомогу

Серед гучних звуків вибухів і свисту ракет Олександр довго не думав, коли деякі літні жінки попросили його принести їм продукти. Не вагаючись, сів на велосипед і зробив це. Спорт, рух і, зокрема, велосипед завжди були його великою пристрастю, і тепер він міг спрямувати свої тренування для конкретної мети: доставляти гуманітарну допомогу тим, хто не міг самостійно пересуватися. Почали надходити інші прохання: від людей з обмеженими можливостями, хворих та бідних. Якийсь час Олександр робив це наодинці, а потім, випадково, зустрів інших людей, які робили те саме, і вони разом вирішили створити групу, яку назвали просто «Волонтери».

Сенс життя під обстрілами

Молодий харків’янин зазначає, що до їхньої команди доєдналося приблизно 8-9 велосипедистів. Спочатку вони купували все за власні гроші, а потім одна благодійна організація почала доставляти їм продукти харчування. Вони також розмістили оголошення в соціальних мережах і люди відгукнулися. У перший період у списку людей, якими вони опікувалися, було приблизно 50-70 адрес, а тепер – понад тисячу. Раз на тиждень-півтора вони намагаються відвідавати кожного і привозити допомогу.

Багато людей залишають Харків, який, так само, як і багато інших міст на сході та півдні країни, щодня зазнає ударів російської армії. Олександр зазначає, що він теж спочатку думав про те, щоб виїхати. «Але, хоча це може звучати дивно, – каже він, – після того, як я вперше і вдруге допоміг людям, я зрозумів, що я знайшов себе в цьому. Поки у мене є можливість, я хочу допомагати. Крім того, рух, їзда на велосипеді – це моє хобі, моє життя, тому я можу рухатися і допомагати іншим».

Страх і обережність

Дуже часто «Волонтери» ризикують життям, бо ніколи не знають, яка частина міста зазнає обстрілів. Майже кожен з них бачив зблизька, як пролітала чи падала ракета або снаряд. «Страх є в кожної людини, – зазначає Олександр, – але треба уникати паніки, намагатися бути дуже обережними, берегти себе і не наражати себе на небезпеку без потреби».

Подолати страх та інші сильні негативні емоції, пов’язані з трагічними подіями війни, Олександрові допомагає приналежність до «Волонтерів». «Ця команда, з якою ми волонтеримо, група стала для нас справжньою сім’єю, – розповідає він. – Ми допомагаємо один одному і підтримуємо один одного. Окрім того, що ми волонтеримо, ми також відпочиваємо разом, бо відпочинок нам також потрібний. Тобто дужу багато часу проводимо разом». Рідні та друзі велосипедиста-волонтера, як в Україні, так і за кордоном, також підтримують його словом і матеріальною допомогою, дають відчути, що він не самотній в такій тяжкій ситуації.

Спорт на війні

Особливість харківських «Волонтерів», як каже Олександр, у тому, що «спорт – це їхнє життя». «Наприклад, у мирний час, проїхати 200 км на велосипеді – це для нас приємна прогулянка, і хоча тіло втомлюється, але воно також відпочиває від повсякденної праці та інших речей, – каже він. – Тепер, під час війни, багато людей завдяки спорту, зберігають рівновагу, віднаходять спокій і можуть планувати завтрашній день. А хтось, як от наша команда, вливає спорт у добрі справи. Спорт – це життя: поки людина рухається, вона живе».