Осередок, що діє під егідою Апостольської елемозінерії, допомагає українцям
о. Яків Шумило, ЧСВВ – Ватикан
За пів року повномасштабної війни в Україні, благодійний осередок Fonte d'Ismaele, відкритий два роки тому у периферійному районі Риму за підтримки Апостольської елемозинерії для допомоги уразливим дітям, долучився до прийняття та опіки над українськими біженцями, які шукали необхідної підтримки. Прихисток у структурах організації знайшли 44 особи, які зустрілись з дбайливим піклуванням.
Почути потреби людей
З перших днів російської агресії проти України Fonte d'Ismaele висловила готовність допомогти біженцям, особливо дітям, першим жертвам будь-якого конфлікту. Спершу прийом був здебільшого спонтанним і залучав родичів та друзів деяких українців, які вже перебували в Римі та контактували з членами команди асоціації. Задля ефективної допомоги реорганізовано приміщення структури, щоб гарантувати цілодобову допомогу та створити необхідні умови. «Прийняти означає не лише надати фізичний простір, але зіставитися з іншим, з його різноманітністю та проблемами, з культурними відмінностями, з різницею в чутливості. Це те, що ми намагалися зробити з першого дня, зокрема, посвятившись дітям, які через травму, пов’язану з викоріненням, ризикували і все ще ризикують отримати постійну шкоду як на фізичному, так і на емоційному та психологічному рівнях», – зазначає Лучія Ерколі, координаторка проекту Fonte d’Ismaele.
Допомога, яка включає інтегральний підхід
Допомога біженцям з України охоплювала співпрацю з різноманітними інституціями, починаючи від влади Риму. «В ці місяці ми зіткнулися з багатьма різними ситуаціями, з літніми людьми, їхнім емоційним та психологічним стресом, із жінками, які втекли від війни», – констатує пані Лучія. Саме тому співпраця з департаментом Цивільного захисту зосереджувалася здебільшого на підтримці матерів з дітьми. Окрім забезпечення необхідних матеріальних умов для проживання, волонтери Fonte d'Ismaele, використовуючи послуги перекладачів, організували екскурсії містом, допомагали при оформленні потрібних документів чи з’ясуванні особливостей зарахування дітей до шкіл. Крім того, члени Центру пропонували медичну, психологічну та реабілітаційну допомогу. «Ми намагалися знайти оптимальний підхід для кожного, також скеровуючи їх до більш відповідних структур або допомагаючи їм возз’єднатися з їхніми мережами взаємопідтримки», – ділиться пані Ерколі, підсумовуючи досвід надавання допомоги протягом шести місяців повномасштабної війни.
