Не існує рацій для війни
Alessandro Gisotti*
Чи ще можна змінити маршрут, доки не буде запізно, зупинитися перед тим, як посковзнутися в провалля, з якого немає вороття? Протягом цих вже семи місяців, позначених жахіттям війни в Україні, на яку напала Росія, Папа Франциск підніс десятки закликів за мир, підкреслюючи, також і передучора на загальній аудієнції, що війна є божевіллям, і ще безумнішим є навіть тільки погрожувати застосуванням ядерної зброї, як це чинить Владімір Путін. Багато-хто був приголомшений, не вірив, коли 24 лютого Москва розпочала вторгнення в Україну. «Це здавалося неможливим», – були змушені визнати також експерти й аналітики. «Пробудження» до дійсності було, отже, брутальним, настільки шокуючим, що тепер, як здається, ми готові миритися з найгіршим, навіть якщо те гірше означало би застосування ядерної зброї. Однак, ще кілька місяців тому людство вважало, що вже назавжди відсунуло в минуле це лихо.
Вражаючою є також вербальна ескалація, яка випередила, а далі зміцнила в смертоносному порочному колі, ескалацію воєнну. Ганебним наслідком цього стала жага до самознищення, висвітлювана на медійному рівні. Настільки, що дехто показує в інтернеті чи по телебаченню симуляції ядерного удару по європейському місту. Може здаватися, що це «Wargames». Натомість, як чимало разів перестерігав Папа Франциск, vox clamantis in deserto, це «третя світова війна», що вже навіть не є «фрагментарною».
На цю нищівну динаміку Папа відповів закликами, насамперед, до розуму. Не до віри, але, насамперед, до здатності мислити, що відрізняє та об’єднує кожну людину, віруючу і невіруючу. Як він підкреслював на початку свого понтифікату, відвідуючи військовий меморіал у Редіпульї з нагоди сторіччя початку Першої світової війни, «війна є божевіллям, її програмою розвитку є знищення: бажання розвиватися шляхом знищення». Це ствердження, як і багато інших, виголошених протягом цього драматичного 2022 року, нагадують слова іншого Папи, святого Папи, який нерозривно пов’язав своє ім’я з миром, тобто, Івана ХХІІІ. Також і для Папи Ронкаллі війна в ядерну епоху є безумством. Вона виступає проти глузду. «Alienum est a ratione», – читаємо в Pacem in terris, енцикліці, що зродилася з драматичного досвіду Карибскої кризи, яку саме 60 років тому Папа переживав особисто. Той Папа, що відкрив Другий Ватиканський Собор саме в ті дні, коли здавалося, що людство прямує до ядерного катаклізму.
Святий Іван ХХІІІ зумів надіятися проти будь-якої надії на те, що у Вашингтоні та Москві вчасно зупиняться. Він не піддався похмурим провіщенням «пророків нещастя», але сильний у вірі в Христа, Князя миру, увірував у важкий шлях, який веде до діалогу, хоча й здавалося неможливим розгледіти бодай натяк на нього. Навіть якщо цей діалог «смердить», як сказав би сьогодні Папа Франциск. Незабутнім залишається його «Радіозвернення задля порозуміння та згоди між народами», трансльоване через Радіо Ватикану 25 жовтня 1962 року, коли протистояння між американцями та совєтами досягло кульмінації.
Вже тисячі жертв причинила ця безумна війна, мільйони переміщених людей, величезні страждання, які переносить український народ. З цього божевілля, день-за-днем, виходять на яв звірства, про які говорив Папа Франциск і свідками яких цими днями був також його Елемозинарій Конрад Краєвський. Зброя повинна врешті-решт замовкнути. «Людина страждає, – казав Іван Павло ІІ, – насамперед, через відсутність бачення». Сьогодні баченням, якого не вистачає, є бачення миру. Необхідне бачення, на яке нам вказує Папа Франциск.
____________________
*Редакційний Віце-директор Дикастерії в справах комунікації
