Ойкономія. Економіка піклування і «нормальна наукова економіка»
Олена Комісаренко
Коли сучасних провідних економістів запитують, чому вони зазвичай виключають половину видів неоплачуваної діяльності та «ресурсів для задоволення людських потреб» зі сфери свого дослідження, звичною відповіддю є те, що, вони не можуть і не прагнуть монетизувати людське життя в повному обсязі. Чим би це могло закінчитись з точки зору людських стосунків, якби всі послуги, що надаються в приватних взаєминах і домогосподарствах – народження, догляд за немовлятами, моральна підтримка тощо – оплачувалися або мали б завжди оплачуватися?
Американський економіст Гері Беккер (1930-2014) намагався дати відповідь саме на це запитання, вивчаючи рішення, прийняті в приватному житті, – шлюб, розлучення, бажання мати дітей, альтруїзм тощо, – використовуючи критерій максимізації індивідуальної корисності. Він навіть отримав Нобелівську премію з економіки в 1992 році[1] за свою «нову домашню економіку», в контекст якої слід вписати звичне нині поняття «людського капіталу». Але цей інтелектуальний і дослідницький підхід не знайшов свого місця в мейнстрімній економіці хоча і зробив значний внесок в усвідомлення необхідності фундаментальних змін в сучасній економічній парадигмі.
Це бачення ще чіткіше привертає увагу до проблеми, на яку реагує цей підхід: так звана «Нормальна наукова»[2] економіка згідно з американським філософом Томасом Куном, якою вона була (до сьогодні), настільки зосереджена на грошах, що навіть не бере до уваги можливість того, що вона може розглядати інші види діяльності, які задовольняють людські потреби. Сучасне економічне бачення, звужене монетизацією, має бути розширене для наукового вивчення видів неоплачуваної діяльності пов’язаної з піклуванням. Включивши від самого початку до своєї предметної області лише те, «що робить гроші» або принаймні може бути виражене в грошах, сучасні економісти потрапляють у пастку фатального кругового аргументу: об'єктом економіки є виключно те, що може бути переведене в грошове вираження. Як наслідок, на їхню думку, не може бути задоволення людських потреб, яке не виражене в грошах.
Таким чином, «нормальна економічна наука» систематично не розглядає частину того, що вона сама визначила як свою предметну область. Строго кажучи, вона продовжує, у цікавий ненауковий спосіб, йти шляхом багатовікового традиційного уявлення про те, що діяльність, що має місце в приватній сфері, є чимось «іншим», що підпорядковується до- або позаекономічним законам.
Можливо, теорію та дослідження задоволення потреб, організованих негрошовим способом, слід «передати іншій науці»[3], наприклад, наукам про догляд за хворими, які вже існують, але маргіналізовані та недофінансовані в академічних колах, або ж новій, підпорядкованій галузі спеціалізації, а саме економіці піклування?
Як окремий напрямок «економіка піклування» розвинулась з феміністичних «дебатів про домашню роботу» 1970-х років у формі системних досліджень діяльності та послуг, які виконуються як безоплатно в приватних будинках, так і, як послуги, подібні до хатньої роботи, за надто низьку платню в таких установах, як інтернати, бари, ресторани чи лікарні[4]. На сьогоднішній день накопичено знання, необхідні для здійснення назрілої переорієнтації економічної системи. Однак більшість економістів, які займаються економікою догляду, ще не вважають свою сферу знань новою парадигмою, а лише однією з багатьох підгалузей економіки, новою спеціальністю.
Така економіка охоплює діяльність з догляду та виховання у приватних будинках, а також платну діяльність з догляду (в інтернатних закладах та лікарнях), яка підтримується та оплачується державою, фондами соціального страхування або приватним сектором. Сюди входять сфери оплачуваної та неоплачуваної праці, в яких досі переважно жінки несуть відповідальність за догляд та піклування про інших. Таким чином, феміністична економіка започатковує економіку турботи та піклування як незалежну категорію.
Як слід розуміти термін «турбота»? Цей термін вже став об'єктом широких міждисциплінарних дебатів, але теоретики і дослідники поступово приходять до згоди в його тлумаченні. Автори німецькомовної книги «Абетка хорошого життя» представили попередній підсумок результатів цих дебатів ще у 2012 році[5].
Починаючи з 1970-х років політичні, філософські та економічні альтернативи, які зосереджуються на житті та його підтримці, розробляються та обговорюються під загальним терміном «турбота». Англійське слово «care», яке в перекладі також означає «бути уважним», «піклуватися», «задовольняти потреби», «доглядати» стосується як усвідомлення взаємозалежності, наявності потреб і спорідненості як базових елементів людської природи, так і конкретної діяльності з піклування в широкому розумінні. Вона передбачає «турботу про світ», і не лише через догляд, соціальну роботу чи хатню роботу у вузькому розумінні, але й через відкритість на культурні перетворення.
Вирішальним у цьому баченні є не лише посилання на характерну трансдисциплінарність дискурсів про піклування, яка привертає увагу до всеосяжного значення поняття, але передусім перехід від вузького розуміння терміну, зосередженого навколо конкретних видів діяльності, до широкого, тобто уваги до маргіналізованих, життєво важливих видів діяльності. Концепція турботи ставить на обговорення не лише питання рівності чи інтеграції певних занедбаних сфер, а й перехід до екологічної парадигми.
Бачення діяльності з догляду за ближнім та навколишнім середовищем як центр економічної науки та формування світу з перспективи догляду тягне за собою суттєву зміну звичних критеріїв та коефіцієнтів, а також відмову від численних традиційних припущень та концепцій. Таким чином, ілюзія незалежного людського існування стає застарілою. Крім того, актуальність традиційних інститутів, таких як держава, ринок, сім'я, та їхніх взаємовідносин між собою, постає в іншому світлі.
З практичної, повсякденної точки зору, очевидно, що турботлива діяльність – приготування їжі, прибирання, прання, прасування, піклування про інших, вислуховування, надання сенсу – належить до сфери економіки.
Можна вважати само собою зрозумілим, що всі люди мають потреби в будь-який час і що вони за своєю природою, є щедрими, вразливими та обмеженими. Людські особи, будучи пов'язаними між собою, мають право розумно організовувати своє спільне життя на основі розподілу праці та у спосіб, який є життєздатним у майбутньому. Це єдина причина, чому економічна діяльність необхідна як «суспільний процес, покликаний задовольнити потребу людини у збереженні та підтримці життя і якості життя». Образ людини як homo oeconomicus у традиційному розумінні є неадекватним. Люди, які не відповідають або не хочуть відповідати цьому образу, прагнуть або навіть вже беруть участь у створенні економічної системи, орієнтованої на турботу про потреби людських осіб.
_______________________
[1] https://www.nobelprize.org/prizes/economic-sciences/1992/becker/lecture/
[2] Kuhn, T.S. (2012) The Structure of Scientific Revolutions. University of Chicago Press.
[3] Kuhn, T.S. (2012) The Structure of Scientific Revolutions. University of Chicago Press.
[4] Praetorius, I (2015) The Care-Centered Economy. Rediscovering what has been taken for granted.
