Соціальне вчення Церкви: дати відповідь на 5 викликів сьогодення
о. Яків Шумило, ЧСВВ /Adriana Masotti – Ватикан
1 березня 2023 р., відбулося відкриття другого семестру в Італійському католицькому університеті Пресвятого Серця, що в Мілані. Під час інавгурації виступив, зокрема, президент Папської академії соціальних наук Стефано Дзаманьї, з промовою під назвою «Вчення Церкви та нові соціальні виклики в економічній та екологічній сферах». У інтерв’ю Vatican News він розповів про історичні епохи вчення Церкви, ділячись своїм баченням впливу соціальної доктрини в сучасному світовому контексті.
Три фази у історії соціального вчення Церкви
Відповідаючи на запитання про зв’язок між богослов’ям і економікою, професор Дзаманьї виокремив три етапи розвитку соціального вчення Церкви. Зокрема, перший розпочався від Отців Церкви та продовжився у середньовічному періоді, який характеризувався вченням святого Томи Аквінського, т. зв. францисканської школи і завершився появою ринкової економіки. «Ринкова економіка є абсолютною новизною, оскільки до 1300-1400 років її не існувало, існували ринки як місця обміну, але не ринкова економіка, модель суспільного порядку», – зауважив пан Стефано.
Розповідаючи про другу фазу, він зазначив, що вона розпочалася в 1500 році і тривала приблизно 250 років. У цей період соціальне вчення Католицької Церкви було послаблене, адже центр тяжіння богословської думки змістився з Риму до країн Північної Європи, у яких мала вплив Реформація в особі Лютера та Кальвіна. «І саме тоді, починаючи з кінця сімнадцятого століття, ринкова економіка, яка була задумана як функція спільного блага, була трансформована в капіталістичну ринкову економіку. Зародився капіталізм і в такий спосіб відбулася радикальна зміна: метою економічної діяльності було вже не спільне благо, а тотальне благо, яке означало сукупність індивідуальних благ. І все ще сьогодні є люди, які плутають ці дві абсолютно різні речі», – зауважив професор. Третій етап, за його словами, розпочався з усвідомленням Церкви необхідності впоратися із негативними наслідками капіталістичної системи. Як приклад, він навів енцикліки Римських Архиєреїв, починаючи від Pacem in terris святого Івана XXIII, а також Populorum Progressio святого Павла VI, Caritas in veritate папи Бенедикта XVI, вказуючи також на вчення святого Івана Павла ІІ й Папи Франциска.
Нова дійсність у п’ятьох феноменах
Відзначаючи актуальні виклики для соціального вчення Церкви, президент Папської академії соціальних наук перелічив п’ять феноменів. Перший стосується ендемічного і систематичного зростання соціальної нерівності, а другий – руйнування навколишнього середовища. Третю проблему професор окреслює як «парадокс щастя», яка, через постійно зростаючий рівень самогубств, виявляє те, що щастя у світі постійно зменшується. «Є крайня книга лауреата Нобелівської премії з економіки, американця Ангуса Дітона, яка називається “Смерть від розпачу та майбутнє капіталізму” і яка каже, що сьогодні люди вмирають від розпачу саме в багатих країнах. То чи може Церква мовчати перед лицем цього? Той, хто помирає від розпуки, не потребує благодійності, тому що відчай означає відсутність надії», – констатував Стефано Дзаманьї. Четверта проблема, за його словами, стосується природи людської праці, яка не може розглядатися на рівні сировинного ресурсу. У цьому контексті він виокремив енцикліку Папи Івана Павла ІІ Laborem exercens, де сказано, що праця має бути справедливою, але перш за все вона має бути гідною, тобто працею, яка не принижує гідність особи, особливо жінки. Останній виклик, на думку Президента Папської академії соціальних наук, стосується трансгуманістичного проекту, в якому йдеться про штучний інтелект, заявленою метою розвитку якого є вчинити людину незначною. А тому успіхи штучного інтелекту ставлять важливі питання у контексті людської гідності.
Відповідь Церкви
Професор Дзаманьї переконаний, що Церква здатна дати відповідь на сьогоднішні проблеми. «Люди відкривають очі, вони розуміють, що на цьому історичному етапі лише така думка, як от запропонована Церковою, здатна вирватися з сьогоднішньої моделі капіталістичної ринкової економіки, щоб повернутися до духу громадянської ринкової економіки, як це було на початку, економіки, яка є функцією людини і, отже, її добробуту, який полягає не лише в тому, щоб мати. Тому що всі інші теорії, які були висунуті за останні 30-40 років, виявилися неспроможними», – сказав пан Стефано Дзаманьї. Він зазначив, що голос Церкви в особі Папи Франциска ще не є достатньо сильним, однак закликав теологів не боятися просувати соціальне вчення Католицької Церкви, про яке з уважністю слухають на різних міжнародних майданчиках.
