Світ

Номаделфія: місто, де братерство є законом

У нашій рубриці «Ойкономія: християнський погляд на економічне життя» сьогодні говоримо про спільноту, яка старається втілювати християнські цінності у повсякденному житті та соціальній організації.

Олена Комісаренко

Сьогодні говоримо про Номаделфію – унікальну громаду в Італії, де принципи євангельського братства стали основою суспільного устрою. Ідея міста, в якому панує абсолютна рівність, спільна власність і турбота про ближнього, може здатися утопічною, проте Номаделфія, де життя будується на принципах братерства та спільного блага, – це справжня альтернатива сучасним економічним та соціальним моделям.

Аудіоверсія

Перші осередки

Ідея Номаделфії бере свій початок у 1930-х роках, коли молодий італійський священник Дзено Салтіні вперше зіткнувся з проблемою соціальної несправедливості. Він народився у забезпеченій селянській родині, здобув освіту та мав можливість спостерігати, як різні суспільні класи сприймають одні й ті самі реалії життя по-різному. Це формувало його світогляд і переконання: він прагнув не просто проповідувати Євангеліє, а втілювати його в конкретну реальність.

Після свого священничого рукоположення у 1931 році він отримав призначення на служіння в село Сан-Джакомо-Ронколе (провінція Модена). У відповідь на виклики тих часів, о. Салтіні почав надавати прихисток бездомним дітям у приміщенні, що знаходилося поруч із місцевою церквою. Так у 1941 році була заснована Справа малих апостолів – організація, що мала на меті виховання сиріт у сімейному середовищі, де вони б відчували підтримку та любов. На відміну від традиційних притулків, у цій спільноті кожна дитина сприймалася як частина великої родини, а всі дорослі виконували роль наставників і вихователів.

З роками до цієї ініціативи почали долучатися дорослі, які бачили в ідеях отця Дзено можливість змінити не лише долю окремих дітей, а й суспільство загалом. Так у громаді з’явилися мами за покликанням – жінки, які, відмовившись від власного подружнього життя, присвятили себе вихованню сиріт. Вони стали своєрідною духовною сім’єю для дітей, забезпечуючи їм любов, турботу і моральне наставництво.

Під час Другої світової війни Справа малих апостолів не лише продовжувала свою діяльність, а й брала активну участь у допомозі тим, хто зазнав переслідувань. Тут переховували євреїв, біженців та політичних дисидентів, ризикуючи власною безпекою. Вже в цей період отцеві Салтіні стало зрозуміло, що таке братерство може стати стилем життя та основою нового суспільного устрою.

Формування Номаделфії

У 1947 році отець Дзено разом із послідовниками прийняв рішення створити окреме поселення, де вони могли б втілити свої ідеї в життя. Для цього вони зайняли територію колишнього концентраційного табору Фоссолі поблизу Карпі. Це місце, що символізувало страждання, мало стати осередком братерства та рівності. Громада швидко розвивалася. У лютому 1948 року вона ухвалила свою Конституцію, яка стала фундаментом нової соціальної моделі. Саме тоді поселення отримало назву Номаделфія, що в перекладі з грецької означає «де братерство є законом».

Завдяки підтримці Папи Пія XII та місцевих єпископів громада отримала визнання і духовне благословення. Кардинал Ільдефонсо Шустер, один із провідних церковних діячів того часу, на знак підтримки урочисто довірив опіці спільноти 40 дітей, тим самим підкреслюючи важливість цієї ініціативи.

У 1950 році о. Дзено започаткував політичний рух Fraternità Umana (Людське Братерство), що виступав за радикальну демократію та рівність. Це викликало занепокоєння влади, яка вбачала в цій ініціативі загрозу традиційним суспільним та політичним структурам. На той час Номаделфія вже стала домівкою для понад 1500 людей, серед яких було 800 прийомних дітей. Спільнота будувала свої взаємини за принципом рівності: не існувало приватної власності, грошей, соціальних статусів. Кожен працював на загальне благо, розподіляючи обов’язки відповідно до своїх здібностей.

Занепокоєний зростанням громади, міністр внутрішніх справ Маріо Скельба зажадав від Номаделфії детального фінансово-адміністративного звіту. У той період спільнота перебувала у складному економічному становищі: хоча її активи оцінювалися у 613 мільйонів лір, борги складали 370 мільйонів лір. У відповідь о. Дзено розпочав масштабну кампанію зі збору коштів, серед його найбільших меценатів була графиня Джованна Альбертоні Піреллі, яка передала спільноті величезну земельну ділянку поблизу Ґроссето.

У червні 1952 року за наказом міністра внутрішніх справ Номаделфія була примусово розпущена. Державні органи провели повну ліквідацію громади, передавши її майно у власність спеціальної префектурної комісії, яка займалася примусовим розпродажем активів. Родини, які проживали в Номаделфії, були вигнані, і лише невелика група людей залишилася, сподіваючись якось врятувати спільноту. Однак найбільш болісним ударом стало те, що більшість дітей-сиріт, які тут виховувалися, були розподілені по різних притулках по всій Італії. Таким чином, багаторічна праця громади, що створила альтернативу традиційним інтернатам, була в одну мить фактично знищена.

Розуміючи, що подальша доля громади опинилася під загрозою, отець Дзено ухвалив стратегічне рішення – він відмовився від релігійного статусу спільноти. Номаделфія більше не позиціонувала себе як католицьке об’єднання, а її члени відмовилися від назви малі апостоли та офіційно стали громадською асоціацією. Щоб допомогти своїм розпорошеним вихованцям, священник звернувся до Папи Пія XII з незвичним проханням звільнити його від духовного стану. Він розумів, що залишаючись священником, він не зможе повноцінно боротися за відновлення Номаделфії, адже на нього постійно тиснули державні інституції. У 1953 році Папа задовольнив це прохання, проте залишив для нього можливість повернутися до священства у майбутньому, якщо ситуація зміниться. Це рішення дало Дзено Салтіні більше свободи діяти як звичайний громадянин і захищати свою справу на юридичному та соціальному рівнях.

Перші кілька років були надзвичайно важкими. Перші мешканці Номаделфії, які знову об’єдналися навколо ініціатора, жили в наметах, оскільки не було жодної придатної будівлі. Умови були суворими: нестача води, відсутність електрики, важка фізична праця. Проте поступово вони розчищали землю, будували перші дерев’яні будинки, прокладали дороги. Поворотним моментом став 1962 рік, коли Папа Іван XXIII створив парафію Номаделфії і повернув отцеві Дзено священничий сан. Це стало великим визнанням його праці.

Сьогодні Номаделфія далі існує, зберігаючи свою ідентичність і залишаючись свідченням того, що євангельське братерство може стати реальністю. У наступному випуску розповімо про сучасну структуру та устрій Номаделфії, та візит до спільноти Святішого Отця Франциска.