Другий Ватиканський Собор – новий подих Церкви. Папа Павло VI на відкритті ІІ сесії

о. Андрій Твердохліб

Попереднього разу ми завершили розгляд першого міжсоборового періоду, особлива активність якого припала на літо 1963 року, а саме від моменту обрання Папи Павла VI і до відкриття другого соборового періоду 29 вересня того ж року. Ми дізналися як про нововведення, так і про зміни, запроваджені новообраним папою, що впливали на хід соборових засідань, покращуючи таким чином їхню якість. Цього разу зосередимося на промові Святішого Отця в день відкриття другого соборового періоду.

Слова новообраного Папи Павла VI під час відкриття другої сесії Собору набрали особливої важливості, адже виражали водночас як програму його понтифікату, так і програму самого Собору. Вони були наповнені делікатним, та водночас сміливим зверненням до соборової асамблеї стосовно продовження розпочатих попередньо робіт. Таке заохочення було важливим тепер, коли між соборовими отцями панували певні побоювання щодо можливості встановлення чіткої програми робіт, беручи до уваги відкинення багатьох схем, що були заплановані ще під час підготовчої фази. Завданням Собору було більш чітке визначення ідентичності самої Церкви, опираючись на біблійні джерела. Соборові отці були запрошені до роздумів та дослідження папського служіння та його стосунків із іншими єпископами, які також є наступниками святих апостолів. Праця Собору продовжувалася, зберігаючи вірність настановам та баченню Папи Івана ХХІІІ, висловлених під час інавгураційної промови в день відкриття першої сесії Собору.

Проголошуючи 29 вересня 1963 року початок другого соборового періоду, Папа Павло VI вказав на чотири завдання Собору: дослідження богослов’я Церкви; її внутрішнє оновлення; турбота про єдність християн; діалог зі світом. Впродовж першої сесії Собору була можливість вільного висловлювання на велику різноманітність тем. Тепер новообраний папа пропонує соборовим отцям певну програму, якою й були зазначенні завдання.

Отже бачимо, що на першому місці для Папи Монтіні стояла Церква як містичне Христове Тіло на землі та її божественна природа. Зокрема, висловлюючись на цю тему, він сказав наступне: «Основним аргументом, на який слід звернути увагу під час цієї другої сесії Собору, буде Церква. Нехай буде добре вивчена її глибинна природа, щоб мати можливість надати їй таке визначення, яке б було зрозумілим для людської думки, щоби якомога глибше представити церковну доктрину». А першим аргументом з-поміж усіх інших, над якими мав би роздумувати Собор і які стосувалися Церкви, було питання про єпископів. В тому значенні, що «дотримуючись догматичних декларацій І Ватиканського Вселенського Собору, що стосувалися римського папи, потрібно також поглибити доктрину стосовно єпископату, його завдання та його стосунків із наступником Петра». Черговим кроком, згідно логіки Папи Павла VI, має бути визначення устрою видимого та містичного Христового Тіла, тобто Церкви, що бореться та здійснює своє паломництво на землі: священники, богопосвячені особи, вірні Церкви, як також і нез’єдинені брати.

Другим завданням, вирішення якого папа покладав на цю сесію Собору, було внутрішнє оновлення Церкви. Для Папи Павла VI таке оновлення повинно було розпочатися із розуміння тих взаємин, через які Церква з’єднана з Христом. Цей момент не означав цілковито перевернути актуальне життя Церкви, ані не означав відкинути церковну традицію. Радше йшлося про пошану та збереження традиції Церкви, звільняючи її від спотворених та зайвих форм, і бажаючи, натомість, надати їм автентичності та плідності. Також папа зосередився над важливістю теми священної літургії. Зокрема він підкреслив, що про це вже велися плідні дискусії під час першого соборового періоду. Тому тепер ці дискусії мають наблизитися до щасливого завершення. Стосовно інших питань, які входили в межі цього другого завдання, то, з огляду на питання часу, їх варто розглянути протягом майбутнього періоду.

Третє завдання цього другого соборового періоду стосувалося турботи про єдність християн. Для Папи Павла VI Церква, як Христове Тіло на землі, є єдиною і має бути єдиною. І така єдність, таємнича та водночас видима, не може бути реалізована без єдності у вірі, без спільної участі в Святих Тайнах, без єдиної церковної організаційної системи. Зрештою така єдність може полягати в різноманітті використання мов, священних обрядів та звичаїв, які дійшли до наших днів з давніх давен. Така єдність Церкви не виключає різноманітні місцеві привілеї, різні духовні течії, законні установи та правила поведінки, яким кожен віддає свою перевагу. Присутність на Соборі делегатів багатьох християнських Церков, нез’єдинених із Римом, в якості спостерігачів, була для Папи Павла VI невимовною втіхою. Зрештою він так сказав про ці свої відчуття:

Зрештою, Папа Павло VI, усвідомлюючи ті труднощі, які й досі стояли на перешкоді єдності християн, звертаючись безпосередньо до нез’єдинених братів, запрошував їх до більш детального вивчення доктрини католицької Церкви та набувати  якомога ширше знання її історії та релігійного життя.

Четвертім та останнім завданням цього соборового періоду, на думку Папи Монтіні, була необхідність налагодити діалог між Церквою та сучасним світом. Діалог, що не завжди є простим, а в багатьох регіонах світу є перерваним через різні причини. Ось як висловлювався з цього приводу Папа Павло VI:

На завершення своєї промови Папа Павло VI звернув погляд на деякі окремі категорії людей, передусім на убогих, потребуючих та пригноблених. Також звернувся до людей культури, до урядовців та до всіх інших релігій, запевняючи їх в тому, що «католицька релігія оцінює із належною повагою все те, що у них є істинним, добрим та чесним».

Отже, в даній передачі ми зосередилися на словах папи, сказаних до соборової асамблеї під час промови в день відкриття другого соборового періоду, 29 вересня 1963 року. Слова, які містили програму подальшого розвитку ІІ Ватиканського Собору. Наступного разу розпочнемо розглядати перебіг зборів впродовж другої сесії, пропозиції соборових отців та прийняті остаточні рішення.

Джерела:

Elio Guerriero. Il Concilio Vaticano II. Storia e significato per la Chiesa. Shalom editrice, 2022. с. 31-32.

Giuseppe Alberigo. Breve storia del concilio Vaticano II. Il Mulino, 2021. c. 71.

Marco Pietro Giovannoni, Alessandro Cortesi. Introduzione al Concilio Vaticano II. Padova: Edizioni messaggero, 2022. c. 80-81.

Piero Doria. Storia del Concilio ecumenico vaticano II. Tau editrice, 2016. c. 107-109.