II Ватиканський Собор – новий подих Церкви. Перший період Собору (3)

о. Андрій Твердохліб

Попереднього разу ми далі розглядали етапи першого соборового періоду, зупинившись на дискусіях стосовно схем документів про джерела об’явлення та про засоби суспільної комунікації. Завершимо розгляд першого соборового періоду, ознайомившись із двома дискусіями, що стосувалися питання Церкви – про її єдність та про Церкву назагал.

Дві дискусії про Церкву

Схема документа про єдність Церкви (De unitate Ecclesiae: Ut unum sint) розглядалася впродовж чотирьох загальних зборів (26, 27, 28 та 29 листопада 1962 року). Під час дискусій виступили 51 соборовий отець, а інших 65 передали свої письмові зауваження. Дискусія довкола схеми цього документа була об’єктом уважних роздумів. Йшлося про східних нез’єдинених християн, про східних християн католиків та про протестантів. Отці визнали, що документ в своїй основі був досить добре приготований, однак звернули увагу на те, що деякі його частини ще потребують глибинного доопрацювання. Зокрема йшлося про «уніоністський підхід», тобто думку про те, що нез’єдинені спільноти мають приєднатися до єдиної Церкви, якою вважалася Римська Церква. В запропонованій схемі документа переважала ментальність, так би мовити, «повернення» до Христової кошари зі сторони нез’єдинених Церков. Дана схема була далекою від екуменічних налаштувань Папи Івана ХХІІІ, який не наполягав на тому, щоб заохочувати інших до визнання власних помилок та прийняти правди католицької Церкви. Папа радше заохочував працювати разом для того, щоб подолати розломи в стосунках між християнами, коли кожен може вільно виражати свою власну церковну приналежність та досвід віри. Властиво бачення папи було таким, щоб спільно свідчити у світі, прямуючи до церковної єдності.

В той же час з’явилася добра нагода об’єднати в єдинийтекст три схеми документів, приготованих комісією в справах Східних Церков, секретаріатом в справах єдності християн та богословською комісією. Першого грудня Перікл Фелічі від імені Ради Президії виніс на голосування соборового засідання таку пропозицію:

Із 2112 голосів, за прийняття цієї пропозиції проголосували 2068 соборових отців. 36 були проти і вісім утрималися. Пропозиція була затверджена.

Схема наступного документа стосувалася Церкви як такої (De Ecclesia). Ця схема включала в себе такі розділи: Природа та члени Церкви; Єпископат; Ченці; Миряни; Влада; Навчання та місійне завдання Церкви; Екуменізм. Документ складався із 11 розділів та займав 80 друкованих сторінок. Над цим документом дискутували впродовж шести загальних зборів (1, 3, 4, 5, 6, і 7 грудня). Під час дискусій мали можливість виступити 77 соборових отців та було передано 84 письмові зауваження. Жваві дискусії під час обговорень схеми цього документа були доброю нагодою для Собору зрозуміти основні питання життя Церкви та властиво саму природу скликання ІІ Ватиканського Собору. Мабуть вперше соборові отці зрозуміли, що вся їхня праця не є спрямована виключно для внутрішньої потреби католицької Церкви, але мала відлуння також і далеко поза її межами. Саме тому потрібно було докласти зусиль для того, щоб якомога адекватніше відкритися на якнайширші горизонти.

Властиво, на думку багатьох соборових отців, від документа про Церкву очікувалося також отримати зрозумілі відповіді на питання, що були порушені ще під час І Ватиканського Собору щодо непомильності та першості папи римського. Було декілька різних думок та позицій і виглядало, що за той короткий період часу, що був відведений для розгляду цієї схеми, не буде можливим досягти спільного рішення в багатьох питаннях. Для прикладу, було складно дійти згоди щодо погляду на те, чи є Церква «досконалим суспільством» (societas perfecta). Такий погляд мав за мету підкреслити видимий вимір Церкви поруч з іншими політичними утвореннями. Чимало отців критикували такий підхід, адже водночас не було приділено достатньої уваги погляду на Церкву, як на містичне тіло Ісуса Христа.

Джузеппе Альберіґо у своїй книзі «Коротка історія ІІ Ватиканського Собору» наводить різноманітні тематики, що пропонувалися під час виступів соборових отців при розгляді схеми документа про Церкву. Наведемо лише два із них.

Кардинал Монтіні, майбутній Папа Павло VI, стверджував, що основним пунктом, над яким варто було б дискутувати, є живі і містичні стосунки Христа зі своєю Церквою, через яку Він передає  спасіння для всіх людей. Натомість Болонський архиєпископ Леркаро переконував, що основною думкою, на яку варто звернути увагу під час Собору, є теза про «Церкву вбогих». Така теза могла б стати підсумком усіх дотеперішніх дискусій та майбутніх соборових праць. Присутність Христа в убогих, вів далі Леркаро, а отже в двох третинах усього людства, було таїнством Христа нарівні з двома іншими: євхаристія та священство. Така його думка була прийнята з великим ентузіазмом серед єпископів півдня нашої планети.

Тож природньо, що з огляду на важливість даного документа, тих декілька днів, які залишилися до закриття першого періоду Собору, не могли надати можливості для виступів усім бажаючим. Саме тому продовження дискусії над цією схемою було перенесено на другий соборовий період.

Отже у даній передачі ми завершили розгляд першого соборового періоду, який складався із п’яти етапів та ознайомилися з двома схемами документів, дискусії над якими тривали наприкінці листопада та початку грудня 1962 року. Наступного разу ми зосередимося на закритті першого соборового періоду, зокрема, розглянемо промову Папи Івана ХХІІІ, що мала місце 8 грудня цього ж року, в день святкування Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці.

__________________

Джерела:

Giuseppe Alberigo. Breve storia del concilio Vaticano II. Il Mulino, 2021. c. 51-54.

Marco Pietro Giovannoni, Alessandro Cortesi. Introduzione al Concilio Vaticano II. Padova: Edizioni messaggero, 2022. c. 74-75.

Piero Doria. Storia del Concilio ecumenico vaticano II. Tau editrice, 2016. c. 94-95.