Ступити на дорогу братерства (4)
«Така глобальна трагедія як пандемія Covid-19, у дійсності, пробудила на деякий час усвідомлення того, що ми є всесвітньою спільнотою, що пливе в тому самому човні, де зло одного завдає шкоду всім. Ми згадали, що ніхто не спасається сам, що врятуватися можемо лише разом» (32), – пише Святіший Отець, зазначаючи, що світ рухався в напрямку економіки, що старалася скоротити «людські видатки», а дехто старався переконати нас в тому, що «для того, аби все могло вважатися надійним, достатньо свободи ринку».
«Однак, важкий і несподіваний удар цієї пандемії, що вийшла з-під контролю, примусив думати про людей, про всіх людей, більше ніж про вигоду декого», – стверджує він, додаючи, що «біль, непевність, страх і усвідомлення власних обмежень» надають голосу закликові «переосмислити наші стилі життя, наші взаємини, організацію наших суспільств і, насамперед, сенсу нашого життя» (33).
У світлі того, що все є взаємопов’язаним, Глава Католицької Церкви звертає увагу на те, що годі думати про те, що ця «світова катастрофа» не пов’язана з нашим ставленням до дійсності, з нашими претензіями на те, щоби бути «абсолютними панами свого життя та всього існуючого». «Я не хочу сказати, що йдеться про своєрідну Божу кару. Але також не вистачить ствердити, що шкода, завдана природі, вимагає врешті-решт звіту за наші зловживання. Це сама дійсність стогне та повстає» (34).
Однак, за словами Папи, ми швидко забуваємо про уроки історії. Тож найгіршим по завершенні кризи в системі охорони здоров’я буде ще більше впасти у гарячкове споживацтво та нові форми егоїстичного самозахисту. Тож його побажанням є, аби вже більше не було «інших», а лише «ми», щоб це не була чергова важка історична подія, з «якої ми нездатні навчитися», аби «не була забута» смерть похилих віком через нестачу дихальних апаратів, до чого призвів занепад системи охорони здоров’я, щоби цей «настільки великий біль» не був даремним, але щоб «ми зробили стрибок до нового способу життя», відкриваючи, що ми потребуємо одні одних та є боржниками одні одних. Бо в іншому випадку «глобальна ілюзія, що нас обманює, нищівно впаде», а «рятуйся хто може» швидко перетвориться на «всі проти всіх», й це «буде ще гіршим від пандемії» (35-36).
Тож у цьому контексті Папа долучає до роздумів про «тіні» також і становище мігрантів. За його словами, як деякі популістські режими, так і деякі ліберальні економічні підходи підтримують думку, що «слід будь-якою ціною запобігти прибуттю мігрантів». Водночас, говориться про те, що слід обмежити допомогу бідним країнам, щоб вони «досягли дна та застосовували заходи економії». Але забувається про те, що за цими «абстрактними ствердженнями» стоять чимало «розтерзаних життів». Чимало людей втікають від війни, переслідувань, стихійних лих. Інші з повним не це правом, шукають кращого життя та нагод для самореалізації. Є й такі, що вирушають в подорож, приваблені «західною культурою» та «нереалістичними очікуваннями», наражаючись на «важкі розчарування». Мігранти часто стають жертвами «безсовісних контрабандистів», зустрічаючи на своїй дорозі насильство, торгівлю людьми, зловживання та невимовні страждання, важко переживають розрив із рідним контекстом. Це вимагає також утвердження «права не мігрувати», тобто, мати такі обставини, що сприяють тому, аби залишатися на своїй землі (37-38).
Крім того, в деяких країнах прибуття міграційне явище викликає тривогу та страх, часто розпалювані та експлуатовані в політичних цілях. Це сприяє поширенню ксенофобської ментальності та замкнутості. Тож «мігрантів вважається недостатньо гідними брати участь в суспільному житті» та забувається про те, «що вони мають ту саму гідність притаманну кожній людині». На словах ніхто не каже, що вони не є людьми, але на практиці рішення та ставлення немовби говорять про них як про менш вартісних, менш важливих, менш людських. «Неприйнятно, аби християни поділяли таку ментальність і таке наставлення, віддаючи, іноді, перевагу радше певним політичним преференціям, ніж глибоким переконанням своєї віри» (39), – наголошує Святіший Отець.
Покликаючись на свою промову до дипломатів із січня 2016 року, Глава Католицької Церкви стверджує, що міграції становлять «основоположний елемент майбуття світу». Однак, сьогодні відчувається втрата почуття братерської відповідальності, «на якій ґрунтується кожне громадянське суспільство». Це, зокрема, загрожує Європі, але Папа впевнений, що за допомогою своєї культурної та релігійної спадщини, вона знайде засоби для захисту центральності людської особи та справедливої рівноваги у «подвійному моральному обов’язку», яким є «захищати права своїх громадян і гарантувати підтримку та прийняття мігрантам». «Розумію, що перед обличчям мігрантів дехто має сумніви та відчуває побоювання. Розумію це як один із аспектів природного інстинкту самозахисту. Але правдою також є те, що особа або народ є плідними лише тоді, коли вміють креативно поєднувати в собі відкритість на інших» (40-41).
Опрацював о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ
