«Небо на землі». Книжка з текстами Папи про віру та милосердну любов

о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ – Ватикан

«Небо на землі. Любити та служити, аби перемінювати світ», – це четверта книга із серії «обмін дарами» Ватиканського книжкового видавництва, в рамках якої публікуються тексти Папи Франциска з коментарями представників інших конфесій. Передмову до роздумів, присвячених темі віри, що перетворюється у милосердну любов до ближнього написав Генеральний Секретар Всесвітньої Лютеранської Федерації Мартін Юнг. Ця книга звявилась у книгарнях 24 листопада 2020 року. Поряд із вже раніше оприлюдненими текстами Святішого Отця, до книги також увійшов не публіковані раніше роздуми під заголовком «Перемінити світ».

Чи світ може змінитись?

Чи можна вірити у те, що настане новий світ: справедливіший і більш братерський? Чи дійсно можна надіятись на переміну нашого суспільства, де пануватиме не закон сильнішого, а пошана до людини та логіка безкорисливості? Ці запитання, мабуть, у багатьох викликають легку скептичну посмішку. Проте, на думку Папи, слід застановитися над тим, чи наш світ, з усіма його несправедливостями, які волають про помсту до неба, і справді є незмінним? Чи нам, членам Христової Церкви, залишається роль лише пасивних проповідників, які втратили надію на переміни і здійснюють свою місію виключно з обов’язку?

«Жоден щирий розум не може заперечити перетворюючої сили християнства впродовж історії. Кожного разу, коли християнське життя поширювалось у суспільстві в автентичний та вільний спосіб, воно залишало знак нового людства у світі», – наголошує Святіший Отець.

Новизна християнства на соціальному рівні

Найбільшою новизною раннього християнства на соціальному рівні було підкреслення цінності кожної людини, особлива чутливість, яка призвела до того, що недосконалих індивідів більше не відкидалось на узбіччя як непотріб, а до рабів ставилося з повагою, аж доки з часом сам інститут рабства не виявився неприйнятним, відчуття відрази до жорстокості гладіаторських боїв і демонстрації крові, відмова від лихварства, наголошення на моральному принципі справедливої заробітної плати для робітника, тощо. Отож, новий світ, який народився, розпочав повільно формуватися всередині старого світу, який занепадав. «Але як це відбувалось, який секрет цієї цієї переміни? І яке повчання можемо винести із цього сьогодні ми, християни ХХІ століття?» – запитує Єпископ Риму.

Важливість християнського свідчення

Один французький мислитель 30-их років, Емануєль Муніє, говорив, що великий вплив християнства на європейську цивілізацію є, швидше всього, “побічним ефектом” свідчення перших християн, ніж заздалегідь визначеним планом; радше наслідком простого життя вірою у Христа, ніж результатом заздалегідь укладеної культурно-політичної програми. Отож, коли християнство є вкоріненим у Євангелії, то воно здатне подарувати людській цивілізації те найкраще, що є в ньому. Однак, історія показала нам і приклади зворотного процесу, коли християнство, піддавшись логіці світу, втрачало те найцінніше і найкраще, що воно посідає.

Приклад апостола Павла

Святий апостол Павло є добрим прикладом для того, аби збагнути джерело тієї перетворюючої динаміки, властивої християнству. На своїй дорозі до Дамаску Апостол Народів відчув на собі сильний і милосердний погляд Бога, який допоміг йому усвідомити, що спасіння не є наслідком його добрих діл, але походить від Ісуса, Який і за нього, переслідувача християнської громади, помер та воскрес. Святий Павло не зробив нічого, аби зустріти Ісуса, це не була його ініціатива і він не заслуговував на той сповнений любові погляд Господа Бога. Йдеться про абсолютний дар, цілком безкорисливий, якому переслідувач Христових учнів не чинив спротиву, але прийняв його у своє життя. І Павло стає пристрасним свідком милосердної любові, яка є нічим іншим, як таїнственним відображенням тієї любові, якої він, у свою чергу, зазнав у житті.

Християнські слова в наш час часто «випаровуються», втрачають своє значення. Любов, милосердя є «словами», які сьогодні викликають сумнівні почуття чи меланхолійну філантропію. «Щоб зрозуміти християнське значення, ми повинні думати саме про досвід, який пережив Павло, про перетворення, що відбувається в ньому за Божою ініціативою; це не змінює сильних рис його особистості, це не змушує його стати слабким і нереальним мрійником, а людиною з великим серцем, тому що він зв’язаний великою Любов'ю», – пише Папа, зазначаючи, що гімн милосердої любові, який знаходимо в першому Посланні Павла до Коринтян, залишається найбільшим «маніфестом» тієї революції, яку Христос приносить у наш світ.

Одна з найбільших помилок минулого

Однією із найбільший помилок минулого, яка завжди повертається в історії Церкви, –Святіший Отець називає пелагіанізм, що є богословською доктриною, яка говорить про християнство без благодаті, де віра обмежена до моралізму, до титанічного та програшного зусилля людської волі. Святий Августин, усвідомлюючи велику рану, яку носить в собі кожна людина, позначена первородним гріхом, виступив проти помилки Пелагія.

«В дійсності, християнство не перетворило стародавній світ за допомогою світських тактик чи етичного волюнтаризму, а виключно силою Духа Воскреслого Ісуса. Вся ріка малих чи великих діл милосердної любові, течія солідарності, що протікає через 2000-річну історію, має це єдине джерело. Милосердна любов народжується із зворушення, з подиву, з Благодаті», – підкреслює Папа.

Християнська любов як увага до потребуючих

Вже від самих початків милосердна любов християн стає уважністю до потреб потребуючих: бідних, вдів, рабів, хворих, відкинутих на узбіччя, слабких... А також співчуттям до терплячих й оскарженням суспільної несправедливості.

«Адже піклуватися про іншу особу означає обійняти всю її ситуацію та допомогти їй звільнитись від того, що її найбільше утискає та заперечує її права», – наголошує Єпископ Риму, зазначаючи, що першість Благодаті не веде до пасивності, що також є лихом, але, навпаки, помножує сили та підживлює чутливість до несправедливості.

Милосердна любов у наш час

Коли підходимо до слабких людей щиро, з бажанням їм допомогти, то трапляється так, що ми повертається до наших форм уразливості. Їх маємо всі ми. І всі, як нагадує Папа, потребуємо піклування, нас усіх потрібно рятувати. Ось чому щира милосердна любов завжди веде до молитви, до благання про присутність Бога, Який єдиний може зцілити наші власні та чужі внутрішні рани. Також Глава Католицької Церкви вказує на ще одну відмінну рису в дії християнина щодо потребуючих. Йдеться про радість, яка завжди залишається, навіть перед обличчям найнегативнішого та найболючішого досвіду.