Папа: чи відчуваємо спрагу за Богом і помічаєм спрагу наших ближніх?
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
Чи відчуваю спрагу за Богом? Чи усвідомлюю, що потребую Його любові як води, щоб жити? Чи переймаюся спрагою інших? Відповісти у своєму серці на такі запитання заохотив Папа Франциск, підсумовуючи своє повчання, виголошене перед проказуванням молитви «Ангел Господній» у неділю, 12 березня 2023 року. В цій катехизі він роздумував над «однією з найпрекрасніших і захопливих» зустрічей Ісуса, якою назвав зустріч із жінкою-самарянкою при криниці, яку просить: «Дай мені напитися!».
Ісус – один із нас
Зупинившись саме на цьому проханні, Святіший Отець насамперед вказав на те, що ця подія показує нам Ісуса спраглим і втомленим. Його при криниці в найспекотнішу пору знаходить самарянка, і Він немов жебрак просить у неї напитися. «Це образ Божого пониження. Бог в Ісусі понижується, щоби відкупити нас, приходить до нас. В Ісусі Бог став одним із нас, понизився, Він спраглий як і ми, Він страждає від такої ж спеки як і ми», – зауважив Наступник святого Петра, додаючи, що споглядаючи цю картину, кожен з нас може повторити за о. Маццоларі: «Господи, Ти насправді близький зі мною». Але ця спрага є не тільки фізичною, але й «виражає найглибші посухи нашого життя, а насамперед – спрагу нашої любові». Це проявиться в «кульмінаційний момент страстей», коли на хресті перед смертю Він скаже: «Спраглий я!».
«Але Господь, Який просить напитися – це Той, хто напоює: зустрічаючи самарянку, Він говорить їй про живу воду Святого Духа, а з хреста зі Свого пробитого боку проливає кров і воду. Ісус, спраглий любові, втамовує нашу спрагу любові», – сказав Папа, додаючи що чинить це так само, як і з самарянкою: «виходить нам назустріч у нашій буденності, поділяє з нами нашу спрагу, обіцяє живу воду, що струменіє у нас вічним життям».
Почути спрагле волання ближніх
Далі Святіший Отець звернув увагу на те, що слова: «Дай мені напитися!» – це не тільки прохання Ісуса, звернене до самарянки, але «заклик, іноді мовчазний, який кожного дня підноситься до нас та просить зайнятися спрагою інших». До нас із цим проханням звертаються в сім’ї, на роботі, в інших місцях, які відвідуємо, всі ті, «хто має спрагу близькості, уваги, слухання». «Дай мені напитися!» – чуємо від спраглих Божого слова, від тих, «хто потребує знайти в Церкві оазис, де зможе втамувати спрагу». Це також «заклик нашого суспільства», де «поспіх, гонитва за споживанням і насамперед байдужість, ота культура байдужості, породжують внутрішню посуху та порожнечу». «І не забуваймо, що “Дай мені напитися” – це крик багатьох братів і сетер, яким бракує води для життя, в той час як не припиняється забруднювання та спотворювання нашого спільного дому, що також, знесилений та пересохлий, “відчуває спрагу”», – мовив Папа, додаючи, що перед обличчям цих викликів Євангеліє сьогодні «пропонує кожному з нас живу воду, що може перетворити нас у джерело полегшення для інших».
«Тоді також і ми, подібно до самарянки, що залишила свій глечик при криниці й побігла, щоби покликати мешканців поселення, вже не думатимемо лише про те, щоби втамувати свою спрагу, – спрагу любові, інтелектуальну чи культурну спрагу, – але з радістю від зустрічі з Господом зможемо втамовувати спрагу інших, давати сенс життю інших, не як пани, а як слуги того Божого слова, яке завжди втамовує спрагу, зможемо зрозуміти їхню спрагу та ділитися з ним любов’ю, яку Він нам дарував», – підсумував Святіший Отець.