Гармонія об’єктивності та суб’єктивності праці в «Laborem exercens»

Олена Комісаренко

У попередньому випуску ми розглянули християнське бачення людської праці, натхненне постаттю святого Йосифа Робітника. Сьогодні у нашій рубриці, присвяченій «ойкономії», зосередимо нашу увагу на енцикліці «Laborem exercens» від 1981 року, в якій Іван Павло ІІ розглядає працю не просто як засіб заробітку, а як фундаментальний вимір людського існування та особистісного розвитку.

Двовимірність праці в «Laborem exercens»

Енцикліка розкриває важливість двовимірності праці, яка полягає у розгляді її об'єктивного та суб'єктивного вимірів. Документ підкреслюює, що гармонія між ними є шляхом до повного розуміння та оцінки людської праці. Об'єктивний вимір стосується зовнішніх аспектів праці, таких як продуктивність, економічне зростання і технологічний розвиток, які є відчутними та вимірюваними. Суб'єктивний вимір, у свою чергу, зосереджується на особистому досвіді працівника, його гідності та внутрішньому розвитку як особистості.

Саме ця двовимірність підкреслює важливість праці не тільки як засобу матеріального забезпечення існування, але й як засобу особистісного зростання та самореалізації. Папа Іван Павло ІІ наголошує, що ці виміри не можуть існувати ізольовано один від одного: продуктивність і ефективність (об'єктивний вимір) мають перебувати в гармонії з повагою до людської гідності та особистісним зростанням (суб'єктивний вимір). Така гармонія забезпечує не тільки економічне процвітання, але й соціальний прогрес у світлі сучасних викликів.

Об'єктивність праці

У енцикліці «Laborem exercens» Папа Іван Павлом ІІ представляє об'єктивність праці як необхідну частину, що відіграє ключову роль у забезпеченні економічного зростання та технологічного прогресу. Об'єктивний вимір праці охоплює кількісні та вимірювані аспекти, такі як продуктивність, ефективність використання ресурсів і матеріальний внесок у загальний економічний розвиток.

Об'єктивна праця, як стверджується у документі, забезпечує не тільки продовження виробничої діяльності, але й розширення можливостей для інновацій і підвищення загальної життєздатності суспільства. Через оптимізацію виробничих процесів і вдосконалення технологій, об'єктивний вимір праці служить створенню умов для максимального використання людського і матеріального потенціалу. Водночас, документ наголошує на значенні структурного підходу до організації праці, який має на меті збільшення ефективності і скорочення витрат.

Проте, в енцикліці також підкреслюється, що зосередження уваги виключно на об'єктивному вимірі може призвести до механізації та деперсоналізації праці, коли працівник сприймається лише як інструмент у виробничому процесі, а не як особистість з власною гідністю і правами. «Laborem exercens» закликає до гармонійного поєднання об'єктивності та суб'єктивності у праці, щоб кожна людина могла не тільки робити внесок у матеріальний прогрес, але й розвиватися як особистість. Такий підхід дозволяє досягти більш сприятливих умов праці для розвитку, де кожен працівник може відчувати себе цінним та важливим членом суспільства.

Суб'єктивнй вимір праці

У своїй енцикліці «Laborem exercens» Папа Іван Павло ІІ з особливою увагою звертається до суб'єктивного виміру праці, підкреслюючи, що саме цей аспект має вирішальне значення для глибокого розуміння суті праці. Суб'єктивний вимір праці акцентує на людському досвіді, внутрішньому вдосконаленні та розвитку працівника як особистості. Цей вимір виходить за рамки економічної вигоди чи виробничих показників, фокусуючись на тому, як робота впливає на людину та сприяє її самореалізації та особистісному зростанню.

Суб'єктивний вимір праці охоплює такі питання, як значення праці для особистого задоволення, розвитку власних здібностей та зміцнення гідності. Він також визнає унікальний внесок кожного людини в загальний процес виробництва, визнаючи, що кожен працівник вносить щось більше, ніж просто фізичну працю або інтелект; він вносить свою особистість, свої сподівання та мрії.

Покликання як основа суб’єктивного виміру праці

Важливість суб'єктивного виміру праці особливо найбільш очевидна, коли йдеться про сприйняття праці як покликання, а не просто як засобу для заробітку. В «Laborem exercens» підкреслюється, що кожна людина має покликання через свою працю не тільки допомагати собі і своїм близьким, але й робити внесок у благо всього суспільства, що сприяє підвищенню загального культурного і морального рівня.

Суб'єктивний вимір праці в енцикліці наголошує на тому, що праця є основним способом, за допомогою якого людина виявляє свою гідність та особистісну ідентичність. Папа Іван Павло ІІ висвітлює, що кожна людина має природне покликання до праці, що є способом самореалізації і самовдосконалення. Праця зі суб'єктивної точки зору – це не лише фізичне або інтелектуальне виконання завдань, але й процес, в якому людина може розвивати свої здібності та вирішувати творчі завдання.

Однак, Іван Павло ІІ також критикує ситуації, в яких робота перетворюється на засіб експлуатації або механізм, в якому людина стає лише інструментом виробництва. Він підкреслює, що справжня гідність праці може бути забезпечена тільки тоді, коли робоче середовище враховує не тільки економічні, але й особистісні аспекти трудової діяльності.

«Laborem exercens» закликає до гармонії між об'єктивністю та суб'єктивністю в роботі, визнаючи, що справжній прогрес в робочому середовищі досягається тоді, коли обидва виміри праці знаходять взаємне визнання та взаємну підтримку. Цей баланс сприяє не тільки більш продуктивному, але й більш щасливому і здоровому суспільству.

Важливість гармонії вимірів праці

Завершуючи розмову про гармонію об'єктивності та суб'єктивності праці в контексті енцикліки «Laborem exercens» Папи Івана Павла ІІ, можна зазначити, що цей документ глибоко розкриває двовимірність людської праці, що є фундаментальним для розуміння її суті та значення в житті кожної особи та суспільства загалом.

Об'єктивний вимір праці, який включає продуктивність, ефективність та економічні результати, є життєво необхідним для забезпечення матеріального добробуту та розвитку суспільства. Проте, коли праця обмежується лише об'єктивними показниками, вона ризикує перетворитися на механістичний процес, в якому люди стають невільниками виробництва. В таких умовах праця втрачає свою глибоку суб'єктивну цінність, яка полягає у здатності людини до самореалізації та особистісного зростання.

Суб'єктивний вимір праці, який акцентує на особистому досвіді, саморозвитку та здійсненні внутрішніх потенціалів працівника, є важливим для забезпечення людської гідності та особистісної відповідальності. Цей вимір підкреслює значення праці як засобу вираження людських цінностей та етичних орієнтацій.

Папа Іван Павло ІІ закликає в енцикліці до створення умов, де об'єктивність та суб'єктивність праці будуть у гармонії. Така гармонія сприяє сталому та цілісному розвитку, тому важливо, щоб політика, корпоративні стратегії та індивідуальні прагнення були направлені на підтримку цієї гармонії, забезпечуючи гідні умови праці, де кожен працівник може розвиватися і водночас ефективно сприяти загальному благу.