Другий Ватиканський Собор – новий подих Церкви. Підготовча фаза і регламент собору

о. Андрій Твердохліб

5 червня 1960 року Папа Іван ХХІІІ Апостольським Листом Superno Dei nutu проголосив створення десяти комісій та двох секретаріатів, основним завданням яких було зібрати пропозиції та побажання соборових отців, висловлених у їхніх листах, вивчити їх та представити під час дискусій безпосередньо на Соборі.

Ось перелік комісій: богословська; єпископів та управління дієцезіями; обов’язків  священства та Божого люду; богопосвячених осіб; впорядкованості Святих Таїнств; священної літургії; навчання та семінарій; східних Церков; проведення місій; апостоляту мирян. Окрім вказаних комісій також була створена Центральна комісія. Один із секретаріатів мав опікуватися засобами комунікації, а інший – питаннями, пов’язаними з єдністю християн.

Підготовча фаза

З моменту створення зазначених органів завершилася передпідготовча та розпочалася підготовча фаза Собору. Комісії складалися із кардиналів, єпископів та прелатів. Їм було надано можливість організовувати підкомісії та запрошувати консультантів чи експертів у різних матеріях. Секретаріат у справах єдності християн мав завдання підтримувати контакти із християнами некатоликами, з метою посприяти їхній участі в Соборі та окреслити спосіб такої участі.

Під час промови у день П’ятидесятниці (5 червня) 1960 року, Папа Іван ХХІІІ, вказавши на відмінність між ватиканською курією та організацією Собору, у своїх роздумах запинився над поняттям вселенськості Церкви. Він уточнив, що «вселенськість» не означає «одноманітність», а сповідування тієї самої віри та приналежність до того самого церковного тіла людей, які розмовляють різними мовами й походять із різних культур. Папа в такий спосіб давав зрозуміти, що він є свідомий процесів деколонізації та завершення періоду глобалізації з точки зору європоцентричності. Ці процеси закликали виявляти та проживати християнську віру, проникаючи в різні культури та, передусім, дозволяючи цим культурам ділитися своїми переживаннями віри, у такий спосіб усіх взаємно збагачуючи. У цій промові Папа Іван ХХІІІ говорив про ІІ Ватиканський Собор як про «нову П’ятидесятницю».

Тепер звернемо нашу увагу на діяльність вищезгаданих комісій під час цієї підготовчої фази Собору. В першу чергу слід зауважити, що вся їхня праця була під опікою працівників ватиканської курії. Головою кожної Комісії був префект відповідної конгрегації, які, в свою чергу, підходили до роботи, маючи в основному схоластично-догматичну ментальність. Виняток становила Літургійна комісія, у якій працювали богослови, що належали до літургійного руху. Секретаріат у справах єдності християн та Комісія апостоляту мирян також були винятком із загальної тенденції, тому що у ватиканській курії були відсутні відповідні дикастерії.

Кожна із комісій користувалася можливістю утворення підкомісій. Однак випадки, щоб такі підкомісії були змішані чи щоб вони співпрацювали між собою при підготовці текстів, були вкрай рідкісними, через що наприкінці підготовчої фази схеми текстів були численними та часто повторювалися.

Центральна комісія переглянула всі запропоновані тексти різних комісій та встановила, які із них були відповідними для того, щоб бути представленими папі. В свою чергу Римський Архиєрей самостійно вирішував який саме текст варто пропонувати на розгляд Собору.

Регламент Собору

Центральна комісія також займалася підготовкою регламенту Собору, беручи за основу регламент попереднього. Це було досить складне завдання, беручи до уваги те, що ІІ Ватиканський Собор був найбільшим кількісно Собором історії Вселенської Церкви – 2540 учасників. Для прикладу, в І Ватиканському Соборі брало участь приблизно 800 учасників. Отці Собору представляли всесвітній вимір католицької Церкви. Представників від Європи було 39% від загальної кількості учасників; із Північної Америки – 13%; із Латинської Америки – 22%; із Африки (включно з місіонерами) – 10%; з Азії – 10%; представників східних католицьких церков – 3,5%; від Океанії – 2,5%. Вказані цифри говорять нам про те, що хоч у Соборі й брали участь представники з різних частин світу, однак більшість представників все ж походила із західного світу.

Через таку велику кількість учасників були важливими чіткі процедури, які б дозволяли Собору рухатися вперед. Згідно регламенту, соборова асамблея могла критикувати та навіть відхилити запропоновані тексти документів, однак не могла їх безпосередньо виправляти. Таке завдання належало виключно до комісій Собору. Ці комісії працювали як і під час періодів, протягом яких соборова асамблея збиралася в базиліці святого Петра на соборові сесії, так і під час перерв між однією та іншою сесією.

Регламент передбачав два види соборових асамблей: загальні збори, під час яких відбувалася щоденна праця учасників Собору; та відкриті збори, у яких брав участь папа римський задля урочистого проголошення документів Собору.

Розглянемо також процедуру редагування соборових тестів. Кожен проект документа, що розглядався на Соборі, повинен був пройти три етапи чѝтання. Під час першого чѝтання доповідач представляв текст соборовій асамблеї. Тоді отці Собору, що попередньо записалися, могли мати коротку (до 10 хвилин) доповідь, під час якої запрошували інших учасників або до затвердження даного тексту, або ж до його відхилення. Після цього відбувалося голосування за те, щоб прийняти дану схему як основний текст для його подальшого розвитку або ж щоб його відхилити.

У випадку відхилення, такий текст не міг бути використаним як основа для подальших дискусій, як також до нього не могли бути внесені зміни; він підлягав лише цілковитому переписуванню. У випадку затвердження, такий текст ставав основою для можливих подальших змін.

Необхідна більшість під час голосування для затвердження чи відхилення кожного документа становила дві третіх від загальної кількості учасників.

Якщо стосовно якогось аргументу було декілька доповідачів, то вони повинні були узгодити між собою основну думку та обрати з-поміж себе когось одного, щоб представив її на загальній асамблеї, задля того, щоб уникнути зайвих повторень тієї самої тези.

Експерти та спостерігачі

Говорячи про регламент Собору, варто також згадати і про експертів та спостерігачів. Відповідно до встановленого регламенту, була передбачена участь як офіційних експертів Собору, без права можливості мати доповідь чи брати участь в голосуванні під час асамблеї, а також особистих експертів, за порадою чи консультацією до яких могли вдаватися окремі соборові отці.

Регламент також передбачав присутність офіційних спостерігачів від тих Церков, що не перебували в єдності із Римом, а також участь гостей, тобто неофіційних спостерігачів. Спостерігачів від євангельських Церков та спільнот було 52. Православні Церкви не надсилали своїх спостерігачів. Винятком став Московський патріархат, який несподівано відправив двох спостерігачів буквально напередодні відкриття Собору. Такий жест зі сторони Москви не лише викликав додаткову увагу, але й спричинив певне непорозуміння в православному світі, адже виставив не в найкращому світлі інші православні Церкви, зокрема Вселенський Константинопольський патріархат.

Офіційною та обов’язковою мовою ІІ Ватиканського Собору була латинська мова. Учасники Собору повинні були дотримуватися таємниці, однак дане правило регламенту було складно реалізувати серед такої чисельної асамблеї в час присутності та розвитку засобів масової інформації.

Отож, у даному випуску ми детальніше розглянули підготовчу фазу підготовчого етапу Собору. Зрозуміли діяльність комісій та секретаріатів, що були створені для кращої праці соборової асамблеї. Розглянули регламент Собору, який сприяв розвитку соборових засідань. Як теж розглянули процедуру редагування соборових текстів й можливість залучення експертів і спостерігачів.

Джерело:

Marco Pietro Giovannoni, Alessandro Cortesi. Introduzione al Concilio Vaticano II. Padova: Edizioni messaggero, 2022. (сс. 61-67).