Другий Ватиканський Собор – новий подих Церкви. Третій міжсесійний період

о. Андрій Твердохліб

Попереднього разу ми звернули увагу на важливі моменти у промові Папи Павла VI в день завершення третьої сесії ІІ Ватиканського Собору, 21 листопада 1964 року. Цього разу розглянемо третій міжсесійний період, що був водночас останнім міжсесійним періодом ІІ Ватиканського Собору та зосередимося на основних моментах, які варто пригадати.

Від грудня 1964 року до вересня 1965 року праця Собору перебувала в останній міжсесійній паузі, перш ніж досягти остаточної та завершальної сесії. Однак, говорячи про паузу між третім та четвертим соборовими періодами, мається на увазі відсутність соборових отців у Римі, але аж ніяк не йдеться про призупинення робіт. Ба більше, впродовж перших місяців 1965 року соборові комісії, які часто також були поділені на підкомісії, працювали, не покладаючи рук. Вони повинні були опрацювати всі документи згідно із внесеними змінами, які були запропоновані та проголосовані під час засідань третьої сесії Собору. В результаті таких зусиль, у другій половині червня генеральний секретаріат Собору уже мав можливість надіслати єпископам тексти документів, що були переглянуті відповідно до отриманих зауважень та пропозицій.

У неділю, 7 березня 1965 року, набрала чинності літургійна реформа, яка передбачала використання національних мов в богослужінні. Саме того дня Папа Павло VI вперше очолив Святу Месу італійською мовою згідно оновленого обряду. Це відбулося на одній із парафій Римської дієцезії. Папа закликав усіх римських парохів до співпраці, щоби втілювати у життя запропоновані реформи. Розуміючи небезпеку зловживань та перебільшень, він водночас попередив про неприпустимість власних нововведень, які б були відмінними від запропонованої реформи. Таке літургійне оновлення вочевидь стало основною видимою сферою, відповідно до якої усі віряни, які брали участь в богослужіннях, мали можливість відчувати результати реформ, впроваджених Собором, важливість яких важко переоцінити.

А вже 9 квітня 1965 року було оголошено про те, що папа створив Секретаріат з питань невіруючих, що було важливим та стратегічним кроком, оскільки питання атеїзму назагал виходило далеко за рамки протистояння із марксистським атеїзмом. Його метою було розширення діалогу між Церквою та світом без упереджень та перешкод. Вірян заохочено ділитися даром Святого Духа та бути відкритими до усіх людей доброї волі за прикладом Христа. Створення такого Секретаріату перебувало в повній гармонії із соборовим духом, що дедалі більше набирав ознак зрілості думок отців у відносинах із сучасним світом. Говорячи про питання стосунків із марксизмом, соборові отці були заохочені обрати між засудженням, мовчанням та діалогом. Безсумнівно, що новостворений Секретаріат заохочував до діалогу.

Далі, 24 червня 1965 року, Папа Павло VI заявив про своє бажання реформи римської курії, переглянути кодекс канонічного права та створити Синод єпископів. Водночас він зарезервував за собою поглиблене вивчення питання стосовно контролю народжуваності. Задля вивчення цього питання Святіший Отець призначив позасоборову комісію. Папа також повідомив про свій візит до штаб-квартири Організації Об’єднаних Націй, маючи на меті побудову миру на землі. Такий візит був важливим, оскільки в суспільстві витало прагнення миру. Перебуваючи в Індії в грудні 1964 року, папа зробив сміливий заклик до зменшення видатків на озброєння, і такий заклик викликав зацікавлення в дипломатичних колах. Міжнародна ситуація, позначена викликами та драматичними процесами деколонізації як в Африці, так і в Азії, перебувала в турбулентному стані через протистояння великих світових потуг у змаганні за контроль над новими країнами.

Важливо звернути увагу на один момент, який хоч і залишився непоміченим, однак також мав вплив на хід Собору. Йдеться про постійну зміну соборових отців від сесії до сесії. Закономірно, що впродовж декількох років чимало єпископів вийшли на пенсію або ж відійшли до вічності, чи були відкликані від служіння через різні причини, і на їхнє місце були призначені інші, які після єпископських свячень отримували право увійти до соборової асамблеї. Така зміна учасників приносила нові ідеї та погляди в соборові засідання. Нараховується приблизно 250 нових соборових отців, які вперше взяли участь у засіданнях третьої сесії Собору (вересень-листопад 1964). Саме впродовж цього періоду набула остаточних форм літургійна реформа, що запровадила різні обрядові зміни, включаючи зміну напрямку служителя щодо престолу, таким чином, щоб священник і народ одночасно перебували перед ним, звернені один до одного.

Динамізм реакцій весною та влітку 1965 року як на літургійну реформу, так і на інші оновлення, прийняті на Соборі, викликають особливу зацікавленість, тому що дозволять зрозуміти наскільки були легкими чи, навпаки, складними перші кроки у впровадженні соборових постанов.

Впродовж літа 1965 року відбулися генеральні капітули різних чоловічих орденів, зокрема таких двох важливих та впливових у Церкві, як єзуїти та домініканці. Вони мали вирішальну роль у застосуванні соборових реформ щодо богопосвяченого життя та чернечих орденів. Метою скликання таких генеральних капітул була підготовка до оновлень, що їх рішення Собору мали принести також і в це середовище. Аналогічні очікування супроводжували схему документа про служіння та життя священників та про формування семінаристів.

Четвертого січня 1965 року Папа Павло VI проголосив, що відкриття соборових робіт відбудеться 14 вересня, у свято Воздвиження чесного Хреста. Саме під спасенним знаком Христового хреста мала відбутися завершальна сесія ІІ Ватиканського Собору, впродовж якої повинні бути проголосовані важливі документи та встановлені богословські і практичні норми для загального оновлення Церкви.

Місяці, що залишалися до відкриття останньої сесії Собору, Церква загалом і віряни зокрема проживали як період дозрівання та ентузіазму, сповнені великих очікувань. І навіть якщо переважна більшість людей не знала про всі деталі проведених робіт соборових комісій, підняті впродовж третьої сесії теми отримали широке відлуння в друкованих органах. Наприклад, від документа про єпископів очікувалося чітке рішення щодо способу їх участі у єпископській колегії, оновлення постаті єпископа та його пастирських завдань. Стосовно документа про апостолят мирян, то велика кількість мирянських організацій у Церкві з великою надією очікували на його появу. Визначення «Божий народ» потребувало конкретної реалізації в оновленні позиції мирян у Церкві та у їхніх стосунках із церковною ієрархією. Не менше зацікавлення було відносно й інших схем документів – стосовно релігійної свободи та стосовно єврейського питання, які були наповнені дороговказів та символів для життя багатьох країн.

Отож, у даній передачі ми зосередилися на третьому міжсесійному періоді ІІ Ватиканського Собору та звернули увагу на основні моменти, які мали значення для його проведення та прийняття рішень у проголошених соборових документах. Наступного разу розглянемо промову Папи Павла VI у день відкриття четвертої і останньої соборової сесії, що відбулося 14 вересня 1965 року.

Джерела:

Elio Guerriero. Il Concilio Vaticano II. Storia e significato per la Chiesa. Shalom editrice, 2022. с. 42.

Michele Antonio Corona, Il Concilio Vaticano II spiegato a tutti. Fondazione OasiApp, 2022. с. 83-84.

Giuseppe Alberigo. Breve storia del concilio Vaticano II. Il Mulino, 2021. c. 131-136.

Marco Pietro Giovannoni, Alessandro Cortesi. Introduzione al Concilio Vaticano II. Padova: Edizioni messaggero, 2022. c. 90.