Папа: навчитися прощатися – це мудрість похилих віком

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

«Істинно, істинно говорю тобі: Коли ти молодший був, то підперізувався сам і ходив, куди сам бажав. А як постарієшся, то руки свої простягнеш, і підпереже тебе інший та й поведе, куди ти не схочеш», – сказав Ісус Петрові на березі Тиверіадського озера. Діалог Ісуса з Петром, записаний наприкінці Євангелії від Івана, став предметом роздумів про старість, якими Папа Франциск поділився під час загальної аудієнції в середу, 22 червня 2022 року.

Стосунки в істині

За словами Святішого Отця, це «зворушливий діалог», в якому можна розгледіти «витончену людяність» стосунків Ісуса з учнями, особливо з Петром, які є лагідними, але не недоладними, безпосередніми, вільними та відвертими, тобто, «стосунками в істині». Це повинно і нас спонукати запитувати себе, чи ми спроможні зберігати такий же рівень стосунків, як стосунки Ісуса з апостолами, «настільки по-людськи реальні». «Чи ж не є ми часто спокушуванні закривати свідчення Євангелія в коконі “солодкуватого” об’явлення, до якого додаємо принагідне вшанування? Таке ставлення, яке здається пошаною, в дійсності, віддаляє нас від справжнього Ісуса та навіть стає нагодою для дороги дуже абстрактної, самодостатньої, дуже світської віри, що не є дорогою Ісуса», – сказав Папа.

Іти за Ісусом також в умовах ослаблення

У цій розмові, як зазначив далі Святіший Отець, зустрічаємо два уривки, що стосуються старості та тривалості часу, що є часом свідчення та життя. Першим є застереження Петрові, що коли він постаріється, то вже не буде паном свого життя. Однак, ця слабкість супроводитиме свідчення, і ми повинні бути свідками також у слабкості. Євангелист пише, що Ісус цими словами натякав на остаточне свідчення мучеництва та смерті. «Але ми можемо справедливо сприйняти більш загально сенс цього попередження: твоє слідування повинно дозволити навчатися та формуватися від твоєї слабкості, від твого безсилля, від твоєї залежності від інших, навіть у тому, щоб вдягатися та ходити. Але ти “іди за мною”», – мовив Папа, підкреслюючи, що ці слова говорять нам, що слідування за Ісусом повинно знайти дорогу, щоб залишатися витривалим, також і в обмежених обставинах слабкості та старості.

«Ця розмова між Ісусом і Петром містить цінне повчання для всіх учнів, для всіх нас віруючих. І також для всіх похилих віком, – додав він. – Навчитися від нашої крихкості виражати послідовність нашого життєвого свідчення в обставинах життя, значною мірою ввіреного іншим, значною мірою залежного від ініціативи інших».

Навчитися прощатися

Однак, за словами Наступника святого Петра, ми повинні запитувати себе, чи маємо духовність, «дійсно спроможну належно інтерпретувати цю тривалу та поширену пору нашої слабкості, ввіреної більше іншим, ніж силі нашої автономності». Як зберегти вірність слідуванню за Ісусом, обіцяній любові в період «прощання з протагонізмом нашого життя»? На прикладі святого Петра бачимо, як проявляється спокуса зберігати власний протагонізм. «А він що?» – запитує апостол про молодшого. Чи він займе моє місце? Відповідь Ісуса щира і навіть дещо груба: «Яке тобі до цього діло? Ти йди за мною».

«Ми, похилі віком, не повинні бути заздрісними до молоді, що стає на нашу дорогу, що займає наше місце, що житиме після нас», – підкреслив Папа, наголосивши, що «навчитися прощатися – це мудрість похилих віком». Життя похилої віком людини – це повільне, але радісне прощання. «Це прекрасно, коли похилий віком може сказати: Я прожив життя, ось моя сім’я; я прожив життя, був грішником, але також зробив щось доброго. Це почуття миру, що приходить – це прощання похилого віком».

Підсумовуючи, Святіший Отець заохотив допомагати похилим віком, щоб вони «могли виражати мудрість життя, щоб вони могли передавати нам все те, що мають прекрасного та доброго». А літніх людей заохотив «з усмішкою дивитися на молодь», адже молодь буде продовжувачем того, що ми посіяли. «Похила віком людина не може бути щасливою, не дивлячись на молодь, а молоді не зможуть прямувати вперед життям, не дивлячись на літніх людей», – сказав він.