Папа: надія – це найпрекрасніший дар, який Церква може дати людству
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
«Дух і Наречена. Святий Дух веде Божий люд назустріч Ісусу, нашій надії», – таку назву мав цикл повчань, в рамках якого Папа Франциск під час загальних аудієнцій у середи, починаючи від останньої середи травня, ділився думками про діяння Святого Духа від сотворення світу до Його ролі в Церкві. Підбиваючи підсумки цього циклу в середу, 11 грудня 2024 року, Святіший Отець запропонував роздумати саме над зазначеною назвою, яка покликається на майже останні слова Біблії, в якій наприкінці Книги Одкровення читаємо: «І дух і наречена говорять: Прийди!». Як пояснив Наступник святого Петра, цей заклик звернений до воскреслого Христа, й ним, за свідченням давніх джерел, завершувалися літургійні зібрання первісної громади.
Прихід остаточний і постійний
Папа зазначив, що на цьому найдавнішому етапі заклик мав «есхатологічний характер», тобто виражав «палке очікування славного Господнього повернення». І це очікування остаточного приходу ніколи не згасало в Церкві, але воно не залишилося єдиним, до нього додалося очікування постійного приходу в поточній ситуації паломництва Церкви. «Відбулася зміна, чи, радше, розвиток, наповнений змістом, заклику “Прийди!”, що лунає з уст Церкви. Він звернений не лише до Христа, але й до самого ж Святого Духа! Той, Хто кличе, тепер є також Тим, Кого кличуть», – зауважив Наступник святого Петра, вказуючи на те, що закликом «Прийди!» починаються майже всі гімни і молитви Церкви, звернені до Святого Духа. І це, за його словами, правильно, бо після Воскресіння Святий Дух є «справжнім другим “я” Христа», Тим, Хто робить Його присутнім і діяльним у Церкві.
Джерело надії
«Святий Дух – це завжди текуче джерело християнської надії», – вів далі Святіший Отець, додаючи, що якщо ми називаємо Церкву човном, то Святий Дух – це вітрило, яке штовхає її вперед, прямуючи морем історії. «Надія – це не порожнє слово, не розпливчасте бажання, що все буде добре. Ні, надія – це впевненість, бо вона ґрунтується на Божій вірності своїм обітницям. Саме тому вона називається богословською чеснотою: тому що вона вливається Богом і має Бога за свого гаранта. Це не пасивна чеснота, яка просто чекає, коли щось станеться. Це надзвичайно активна чеснота, яка допомагає цьому статися», – наголосив Папа, звертаючи також увагу на те, що християнин не може вдовольнятися лише тим, що «мати надію», він повинен «випромінювати надію, бути свідком надії». «Це найпрекрасніший дар, – додав він, – який Церква може зробити всьому людству, насамперед, у ті моменти, коли здається, що все навколо спонукує згорнути вітрила».
Не слова, а любов
Підсумовуючи, Святіший Отець навів слова святого Петра, який повчав перших християн: «Господа Христа святіть у ваших серцях, завжди готові дати відповідь кожному, хто у вас вимагає звіту про вашу надію», заохочуючи чинити це «зі скромністю та пошаною». «Саме так, тому що не стільки сила аргументів переконає людей, скільки любов, яку ми зможемо в них вкласти. Це перша і найефективніша форма євангелізації. І вона відкрита для всіх!», – сказав Наступник святого Петра, побажавши, щоб Святий Дух допомагав нам «збагатитися надією».
