Ойкономія. Пропозиція «неповний робочий день для всіх, піклування про всіх»
Олена Комісаренко
Канадська філософиня Дженіфер Недельські, професорка юридичного факультету Університету Торонто та співробітниця Інституту соціальної справедливості Австралійського католицького університету, відома на міжнародному рівні своєю пропозицією, що виражається словами: «Неповний робочий день для всіх, піклування про всіх». У світлі цієї ідеї, в рамках нашої рубрики «Ойкономія. Християнський погляд на економічне життя» звернемо увагу на практичні аспекти економіки піклування та розглянемо форму організації людського життя, яка створює умови для вираження піклування усіма членами суспільства.
Етика турботи протиставляє індивідуалізмові кілька змістовних принципів, деякі з яких ми вже згадували в попередніх випусках. Але, підсумовуючи, зазначимо наступне:
1. Кожна людина є вразливою, бо вразливість це досвід, який на певному етапі свого життя переживає кожен з нас.
2. Ми всі є об'єктами і суб'єктами піклування.
3. Людина має усвідомлювати власну обмеженість.
4. Турбота стає етичною дією і покладає на всіх людей як членів суспільства відповідальність за дії стосовно один одного.
Щодо практичного застосування цього підходу у сфері економічного добробуту, Дженіфер Недельські починає з аналізу трьох критичних елементів, які характеризують сучасне суспільство:
· нестерпний стрес, який переживає сім'я,
· прояви нерівності, які досі існують між чоловіками та жінками,
· брак знань про потреби у догляді, які є частиною повсякденного життя кожної людини.
Для того, щоб відповісти на виклики, створені цими проблемами, Дженіфер Недельські пропонує необхідну зміну на нормативному рівні, яка б обмежила для всіх оплачувану роботу щонайменше дванадцятьма годинами на тиждень, але не більше тридцяти[1]. Вона стверджує, що всі члени суспільства, якщо вони фізично психологічно придатні, повинні здійснювати неоплачувану роботу по догляду.
Розглянемо дуже скромно «середню» версію: люди проводять двадцять три години в тиждень на роботі і двадцять три займаються доглядом, коли виникають інтенсивні потреби в догляді за маленькими дітьми або старіючими батьками, а в інший період життя повертаються до режиму тридцять годин на роботі і дванадцять – присвячених для піклування. Зазначається, що зобов'язання до догляду не будуються виключно навколо певного періоду життя людини, коли в цьому є нагальна потреба, а тривають протягом усього життя і виходять за межі кола сім'ї та друзів. З цим аспектом пов’язане питання про існування норми економічної незалежності. Чи повинні сім'ї уникати ситуацій, коли одна людина виконує, переважно, роботу по догляду протягом, скажімо, п'ятнадцяти років, стаючи таким чином економічно залежною від інших членів своєї сім'ї?
Насамперед, як зазначає сама Дженіфер Недельські, це була б зміна в ментальності та культурі, а також у законодавстві. Люди заохочували б один одного не піддаватися спокусі взяти на себе більше роботи, а також підтримували б і цінували діяльність по догляду, як і вільний час. Нові норми, запропоновані автором, не призведуть до загальних змін у тому, як люди організовуватимуть свій час, і таким чином зменшиться стрес і тиск, пов'язаний з дефіцитом часу[2]. Зміни призведуть до нової концепції часу, а також сприятимуть оновленню суспільного ладу. Адже, як стверджує Дженіфер Недельські, без турботи не буває справедливості.
Сучасні соціальні норми створюють суспільну тенденцію до применшення ролі піклування і зосередження на роботі. До цього додається стрес, невпевненість в завтрашньому дні та проблема балансу між роботою та сім'єю. Дефіцит часу також підриває здатність до людської щедрості та турботи, робить нас більш схильними до використання екологічно шкідливого транспорту та негативно впливає на наше здоров'я. Для Недельські, як і для прихильників етики турботи, кожен є тим, хто піклується і тим, хто отримує турботу. Кожен покликаний робити внесок у турботу один про одного на постійній основі, а не лише в певні періоди свого життя.
Принципи цього підходу, який є важливим прикладом практичного застосування, можна підсумувати наступним чином:
· Обов'язкова робота з догляду для всіх.
· Догляд, що надається переважно самою громадою зсередини.
· Гарантується простір для приватного платного догляду.
· Захист неповного робочого дня.
· Зміна мінімального доходу, тобто максимум тридцять годин на тиждень має бути достатньо для здобуття прожиткового мінімуму.
Варто відзначити, що серед практичних наслідків підходу, запропонованого етикою турботи, емпіричне дослідження, яке провела Недельські, показує, що пропозиція нормативних змін має сприяти переосмисленню цінності праці, щоб звільнити місце для інших цінностей, як зниження рівня бідності, збільшення робочих місць, виховання щедрості щодо свого часу і стосовно людей, зменшення соціальних конфліктів і поширення кращих зв'язків як з людьми, так і з довкіллям.
Турбота – це стосунки, які люди мають один з одним, та із світом природи. Ми залежимо від світу природи, тому повинні піклуватися про нього так само, як і про своїх близьких. Можливо, ми звикли сприймати світ як ресурс для задоволення людських потреб. Але, як підкреслює професорка Дженіфер Недельські, практика турботи сама по собі продовжує дбайливі стосунки з землею. Тобто турбота один про одного і турбота про землю йдуть пліч-о-пліч.
Рішення сучасних проблем полягає не лише в розробці короткострокових політик, але й в забезпеченні того, що всі ми (це означає, що навіть політики) повинні надавати турботу у всеохоплюючий спосіб. Належне врядування як у державній, так і у приватній сферах можливе лише тоді, коли люди, які займають високі політичні посади, мають безпосередній досвід роботи, піклування, знайомі з її вимогами, винагородами, значенням для процвітання людини та її зв'язків. Навіть якщо проблеми соціальної нерівності будуть вирішені в інший спосіб, ніж залучення всіх до догляду, залишається невирішеною інша основна проблема, тобто створення необхідних умов для цілісного людського розвитку.
Таким чином, саме поєднання цих цілей, рівність, переоцінка догляду та усунення існуючого розриву між доглядом і політикою і є рушійною силою реорганізації структури робочого часу для всіх. Доки одна група людей формує політику, а інша надає піклування, дуже важко уявити, що розробка політики буде розглядатися як рівнозначне за цінністю спілкування. Іншими словами, поділ на догляд і політику сам по собі підтримує применшення значення догляду. І коли ті, хто має владу і приймає рішення на високому рівні, чи то в корпораціях, чи то в уряді, знають дуже мало про догляд, вони продовжуватимуть вважати, що він має низьку цінність і формуватимуть відповідним чином політику в цій сфері.
Це означає необхідність переосмислення значення піклування і уникнення хибної тенденції розглядати піклування як даність у протиставленні до бажаної свободи. Важливим є те, що коли ми не маємо нагальної потреби піклуватися про дітей та людей похилого віку в наших сім'ях, нам потрібно брати участь у безпосередньому догляді за землею і вчитися розділяти тягар, а також винагороду від турботи про інших, щоб подолати недооцінення турботи. Проте важливо пам'ятати, що великі дії громадської турботи та волонтерство, які дехто з нас може здійснювати, не замінюють щоденну базову турботу в наших сім'ях і домівках, яка може виражатися навіть в простому митті посуду.
_____________________________
[1] Nedelsky, J & Malleson T. (2017) A Care Manifesto: Restructuring Norms of Work and Care. Oxford University Press
[2] Part-time per tutti: la proposta di Jennifer Nedelsky, in Aggiornamenti Sociali, https://www.aggiornamentisociali.it/articoli/part-time-per-tutti-la-proposta-di-jennifer-nedelsky/.
