Другий Ватиканський Собор – новий подих Церкви. Другий міжсесійний період

о. Андрій Твердохліб

Попереднього разу ми представили думки Папи Павла VI, які він висловив в день завершення свого паломництва до Святої Землі, промовляючи до вірних на площі Святого Петра та до Колегії кардиналів. Ми також звернули увагу на наслідки, до яких призвела ця подорож, що відбулася впродовж другого міжсесійного періоду ІІ Ватиканського Собору, протягом якого відбулися також інші важливі та визначні моменти.

Друга сесія Собору досягла добрих результатів. Однак серед деяких єпископів римської курії, як також і серед іноземних єпископів, виникали серйозні побоювання стосовно того, що залишалася ще велика кількість документів для опрацювання. Після двох соборових періодів були затвердженими та проголошеними лише два документи ІІ Ватиканського Собору. Сторонній спостерігач міг би зробити висновок, що такий результат праці є надто мізерним. Виглядало на те, що Собор ризикував тривати занадто довго. Натомість саме під час другої соборової сесії восени 1963 року була зроблена надвелика робота для синтезу всіх пропозицій, висловлених як соборовими Комісіями, так і соборовими отцями. Саме впродовж першого соборового періоду, а особливо впродовж другого, єпископи мали можливість познайомитися між собою. Увесь механізм Собору саме розпочав злагоджено працювати і схеми текстів поступово починали набирати форм соборових документів. Уся ця праця призвела до результатів під час третього соборового періоду, коли були проголошені інших три документи, а особливо під час четвертого і останнього періоду, коли було затверджено одинадцять документів.

Розуміючи, що уся соборова праця може справді затягнутися ще на тривалий час, Папа Павло VI порадився з приводу цього питання із деякими кардиналами, і разом вони вирішили довірити кардиналу Дьопфнеру, одному із модераторів Собору, завдання переглянути план численних запропонованих документів для їхнього суттєвого зменшення, враховуючи те, що значна частина із них повторювали одне одного. Досить швидко німецький кардинал запропонував новий план, що в загальному був прийнятий для подальшої праці. Його пропозиція полягала в зменшенні кількості схем документів, що їх потрібно було розглядати та над якими проводити дискусії під час соборових засідань, до шести: про Церкву, про єпископів, про мирян, про Боже об’явлення, про екуменізм та про Церкву і сучасний світ. Інші схеми документів повинні б були бути подані для голосування без дискусій над ними: про місії, про духовенство, про богопосвячених осіб та інші.

Єпископи із крила прогресистів побоювалися, що такий крок призведе до зменшення свободи. Однак папа, підтвердивши з одного боку необхідність пришвидшити соборовий процес, з іншого запевнив бажання здійснити необхідні реформи, яких прагнули отці ІІ Ватиканського Собору. Тому тепер різні соборові комісії мали зосередитися над схемами, визначеними згідно плану Дьопфнера. Нові схеми документів в середині літа 1964 року були надіслані усім єпископам, перш ніж вони знову зустрінуться в Римі, для того, щоб мати можливість вивчити їх та, при потребі, завчасно приготувати власні пропозиції та виправлення.

Незважаючи на невпевненість деяких соборових отців та на обмеження кількості схем документів, другий міжсесійний період став доброю основою для подальшого розвитку ІІ Ватиканського Собору та для зростання католицького усвідомлення, яке ще декілька років перед тим годі було уявити. На початку осені 1964 року Собор перетнув половину свого шляху, навіть більше – пройшло вже п’ять з половиною років від моменту його проголошення в 1959 році. Вже зникла думка про те, що ІІ Ватиканський Собор буде коротким та швидким. Натомість утвердилося уявлення про те, що цей Собор стане доброю нагодою для оновлення Церкви. Водночас з’явилося розуміння, що його результати не зможуть задовольнити усіх.

Після закінчення другої соборової сесії попереду залишалася ще величезна праця. Станом на середину квітня 1964 року Координаційна Комісія мала з десяток приготованих схем документів, вже переглянутих відповідними Комісіями, що очікували на те, щоб бути надісланими соборовим отцям для їхнього попереднього вивчення. Деякі із цих схем були особливо близькими для єпископів, наприклад тексти про Церкву, про Боже об’явлення, про екуменізм та про стосунки Церкви зі світом. Також залишалися ще інших дві схеми, які хоч і були досить очікуваними, однак сповнені труднощів – про релігійну свободу та про єврейський народ. Ці дві останні схеми документів були сформульовані як окремі повноцінні декларації, вилучені з проекту документа про екуменізм.

Впродовж другого міжсесійного періоду також були внесені деякі зміни до регламенту, з метою кращої ефективності праці та економії часу. Щоб зменшити кількість виступів, модераторам дозволялося заохочувати отців Собору, які мали намір виступати з того самого питання, делегувати одного чи двох з-посеред них для виступу від імені всієї групи. Інша зміна стосувалася можливості виступити після закриття дебатів на конкретну тему – тепер, щоб отримати таку можливість, потрібно було представляти позицію щонайменше сімдесяти єпископів, а не п’ятьох як раніше. Ще однією новизною було те, що загальний текст виступу повинен був бути представлений не три дні, а п’ять днів заздалегідь; під цю норму підпадали також і кардинали.

В січні 1964 року були передані петиції до Генерального Секретаріату, до Папи Павла VI і до секретаря Собору Перікла Фелічі, в яких містилося прохання про призначення жінок в якості спостерігачок на Соборі, поруч із спостерігачами-чоловіками, присутніми уже під час попереднього періоду. 21 січня цього ж року Вітторіно Веронезе, італійський політик і суспільний діяч, активний член Католицької Акцію, яку очолював 1946-1952 роках, передав Періклу Фелічі прохання про збільшення кількості мирян спостерігачів, включаючи також призначення деяких жінок. Будучи в якості спостерігача на засіданнях ІІ Ватиканського Собору він, зокрема, наголосив на тому, що нові призначення повинні зважати на те, щоб на Соборі були представлені усі континенти; щоб кандидати мали наукову та професійну компетенцію; та щоб були присутні різні категорії та соціальні середовища. Водночас Вітторіно Веронезе подав список із восьми жінок, з яких п’ять походили із Європи, одна з Азії, одна з Австралії та одна із північної Америки.

Уже незадовго до відкриття третьої сесії ІІ Ватиканського Собору, Папа Павло VI, промовляючи у проповіді до черниць, які 8 вересня 1964 року зібралися в Кастель-Ґандольфо на Святу Месу з нагоди свята Народження Пречистої Діви Марії, сказав:

Впродовж цього міжсесійного періоду, 6 серпня 1964 року, було також опубліковано першу енцикліку Папи Павла VI Ecclesiam suam, в якій увага була зосереджена на суті Церкви та її стосунках із сучасним світом. У ній йшлося про три дороги Церкви: духовну, моральну і апостольську. Перша дорога стосувалася власного сумління, яке Церква повинна мати та підживляти щодо самої себе. Друга дорога стосувалася аскетичного, практичного та канонічного оновлення, яке Церква повинна проводити, щоб бути чистою, святою, сильною та автентичною. І третя дорога стосувалася діалогу зі світом через мистецтво, творчість і креативність. Тема діалогу якраз добре вписувалася в оновлення вчення Церкви і, відповідно, в порядок денний ІІ Ватиканського Собору. Про її публікацію папа повідомив під час загальної аудієнції в середу, 5 серпня 1964 року. А вже наступного дня у Ватикані, в присутності деяких прелатів Державного Секретаріату, підписав першу енцикліку свого понтифікату.

Ось таким був другий міжсесійний період, сповнений різноманітних подій та нововведень, що відобразилися згодом на третій і четвертій сесіях ІІ Ватиканського Собору, про які ми поговоримо в наступних передачах

Джерела:

Elio Guerriero. Il Concilio Vaticano II. Storia e significato per la Chiesa. Shalom editrice, 2022. с. 39-40.

Giuseppe Alberigo. Breve storia del concilio Vaticano II. Il Mulino, 2021. c. 93, 95-96, 98.

Marco Pietro Giovannoni, Alessandro Cortesi. Introduzione al Concilio Vaticano II. Padova: Edizioni messaggero, 2022. c. 84-85.

Piero Doria. Storia del Concilio ecumenico vaticano II. Tau editrice, 2016. c. 169, 172-174, 185-186.