Другий Ватиканський Собор – новий подих Церкви. Початок праці четвертої сесії

о. Андрій Твердохліб

Роботу четвертої сесії ІІ Ватиканського Собору можна поділити на дві частини. Впродовж першої було зібрано усі пропозиції стосовно покращення уже проаналізованих раніше текстів. Під час другої частини відбулося остаточне голосування за перероблені тексти документів. Загалом, соборові отці апробували чотири конституції, дев’ять декретів та чотири декларації. Уже з огляду на кількість прийнятих документів можемо зрозуміти, що проведена робота була досить масштабною, а щоденна праця соборових отців – дуже насиченою. Обсяг наших передач не дозволяє в повній мірі відстежити кожен день усіх соборових засідань, тому далі наведемо лише ключові моменти під час дискусій навколо тих чи інших текстів майбутніх документів ІІ Ватиканського Собору.

Останній соборовий період тривав від 14 вересня до 7 грудня 1965 року. Наступного дня після урочистого відкриття четвертої сесії ІІ Ватиканського Собору роботи відновилися із представлення схеми документа, що стосувався релігійної свободи, яка була відправлена на доопрацювання наприкінці попередньої сесії. Один із бельгійських єпископів (De Smedt), що мав того дня доповідь, звернув увагу на те, що текст документа не повинен звільняти нікого від обов’язку пошуку істини. Найбільш значущими були доповіді одного із єпископів Польщі (Wyszynsky) та Чехословаччини (Beran), які підкреслили той факт, що їхні народи потерпали від браку свободи спершу зі сторони нацистів, а потім під комуністичним режимом. Вони не лише відстоювали права Церкви проти гонителів, але й визнавали помилки, які були зроблені від імені Церкви.

Між 23 і 27 вересня відбулися голосування щодо текстів документів про Об’явлення (Dei Verbum) та про апостолят мирян (Apostolicam actuositatem).

Від 21 вересня до 6 жовтня відбувалися дискусії стосовно схеми документа про Церкву в сучасному світі, робоча назва якого була «Схема ХІІІ» і яка пізніше отримала вже відому нам тепер назву Gaudium et Spes (Радість і надія). Цей документ був об’єктом багатьох зауважень та критики впродовж останнього міжсоборового періоду, зокрема зі сторони німецького єпископату. Однак більшість отців публічно захищали даний документ, розуміючи його необхідність для життя Церкви, сприймаючи знаки часу як богословські місця.

Чимало гарячих дискусій відбувалося також і довкола теми сім’ї, особливо в питаннях регулювання народжуваності, навіть після того як Папа Павло VI застеріг за собою ґрунтовніше дослідження цієї теми. Досить жвавими були обговорення теми війни та миру, особливо в той час, коли відчувався вплив холодної війни, що спричинив напруження у міжнародній політиці. Власне ці дві теми – сім’ї та миру – в соборовій залі викликали найбільші дискусії. Виступ мелхітського єпископа з Лівану (Zoghby) викликав неабияку увагу до проблематики, що стосувалася сім’ї. Він навів у приклад ситуацію, коли один із подругів залишається покинутим і, водночас, не має можливості укласти нове подружжя. Його виступ був сповнений душпастирської турботи та любові, який, з одного боку, не заперечував нерозривності святої тайни Подружжя, а з іншого, закликав Церкву, як добру матір, знайти рішення, яке б допомогло також і цим своїм нещасним дітям жити в мирі. Стосовно питання миру та війни, то переважали голоси тих соборових отців, які казали, що війна повинна бути засудженою, оскільки передусім протирічить євангельському духу, а тим більше через ті жахливі наслідки, до яких вона приводить. Засудження війни повинне бути цілковитим, без жодних винятків. Архиєпископ з Алжиру (Duval), який зазнав болючого досвіду війни, стверджував, що є великою ілюзією будувати мир без засудження будь-якого використання зброї, навіть для відновлення порушених прав.

Від 7 до 12 жовтня відбувалися дискусії стосовно тексту документа про місії (Ad gentes), у якому відбулося глибинне переосмислення церковного оновлення, в тому числі розуміння місій як істотної частини життя Церкви. У порівнянні із попередньою версією, текст що стосувався місійного зобовʼязання, було цілковито перероблено. Найбільше до його оновленого вигляду доклався генеральний настоятель Згромадження Вербістів (Johannes Schütte) у співпраці із іншими трьома богословами (Congar, Ratzinger, Seumois). В запропонованій версії йшлося про те, що місійна діяльність належить до функцій церковної ієрархії, однак чимало соборових отців настоювали на тому, що місійне служіння є завданням усієї Церкви, не виключаючи також мирян. Одним із делікатних моментів цього документа були виклики з екуменічного погляду. Великим поштовхом до об’єднання християн стала саме місійна діяльність, де своєрідна конкуренція поміж окремими християнськими місіями різних конфесій ставала причиною великого згіршення серед місцевого населення. Зрештою 12 жовтня схема цього документа отримала позитивні голоси під час голосування за неї.

Одразу ж соборова асамблея перейшла до голосувань щодо текстів документів, які стосувалися життя богопосвячених осіб та священничої формації. Так, ще 11 жовтня було остаточно затверджено схему документа про формацію душпастирів (Optatam totius). Між 14 та 15 жовтня була проведена дискусія та затвердження декларації про єврейський народ, що водночас була збагачена роздумами про стосунки християнства з ісламом та іншими нехристиянськими релігіями, і яка отримала назву Nostra aetate. В ті дні відбулися також голосування щодо тексту документа про християнське виховання.

Такий швидкий ритм дискусій та голосувань був зумовлений тим, що проголошення нових, цього разу п’яти, соборових документів було заплановано на 28 жовтня у присутності Папи Павла VI. Отож під час чергових відкритих зборів були затверджені тексти трьох декретів та двох декларацій: декрет про єпископів (Christus Dominus), який відображав думку про католицький єпископат, вже опрацьовану в догматичній конституції Lumen Gentium, надаючи важливий імпульс для діяльності єпископських конференцій, підкреслюючи важливість місцевих Церков та синоду єпископів; декрет про богопосвячене життя (Perfectae caritatis) та декрет про формацію душпастирів (Optatam totius). Серед затверджених декларацій була декларація про християнське виховання (Gravissimum educationis), що обмежувалася католицькими школами, та декларація Nostra aetate.

Цього ж дня (28 жовтня) відбулося голосування в цілому за кожен із документів з такими результатами: декрет про єпископів отримав 2319 схвальних голосів, 2 проти і один утримався; декрет про богопосвячене життя – 2321 голос «за» і 4 «проти»; декрет про формацію душпастирів 2318 схвальних голосів і 3 проти; декларація про християнське виховання отримала 2290 голосів «за» і 35 «проти»; і декларація про стосунки із нехристиянськими релігіями отримала 2221 голос «за», 88 «проти» і 3 утрималися від голосування.

Наступного разу ми продовжимо розглядати соборові засідання, дискусії та голосування впродовж цієї соборової сесії.

Джерела:

Elio Guerriero. Il Concilio Vaticano II. Storia e significato per la Chiesa. Shalom editrice, 2022. с. 44.

Giuseppe Alberigo. Breve storia del concilio Vaticano II. Il Mulino, 2021. c. 138-143.

Marco Pietro Giovannoni, Alessandro Cortesi. Introduzione al Concilio Vaticano II. Padova: Edizioni messaggero, 2022. c. 91-92.

Piero Doria. Storia del Concilio ecumenico vaticano II. Tau editrice, 2016. c. 368.