Папа: наші рани стануть джерелом надії, коли втираємо сльози інших
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
«Чому стільки зла у світі?». Це запитання стало відправною точкою для роздумів, якими Папа Франциск поділився з учасниками загальної аудієнції, яка в середу, 5 квітня 2023 р., відбулася на площі Святого Петра у Ватикані. Він нагадав, що у неділю літургія розповідала про Господні страсті, і євангельська розповідь завершилася словами: «Запечатали камінь». «Здається, що все закінчилося. Для учнів ця брила означає кінцеву зупинку надії», – сказав Наступник святого Петра, зазначивши, що їхнього Учителя розіп’яли, ганебна смерть є прилюдною поразкою, «найгіршим фіналом, який тільки може бути».
«Однак, ця зневіра, що гнітила тоді учнів, зовсім не є чужою для нас сьогодні. Також і в нас збираються похмурі думки та почуття розчарування: чому стільки байдужості щодо Бога? Це дійсно цікаво: чому така байдужість до Бога? Чому так багато зла в світі? Погляньмо, скільки зла у світі… Чому надалі зростає нерівність, а так жаданий мир не настає? Чому ми так прив’язані до війни, до того, щоби завдавати кривду одні одним. А в серцях кожного з нас стільки марних очікувань, стільки розчарування!» – сказав Папа, додаючи, що з’являється відчуття, що колись було краще… Одним словом, «також і сьогодні надія здається запечатаною під каменем зневіри».
Погляд на хрест
Як зазначив Наступник святого Петра, в учнях закарбувався образ хреста. Саме там «зосередився кінець усього». Але вже через короткий час вони відкриють «саме у хресті новий початок». «Дорогі браття й сестри, Божа надія проростає саме так, вона народжується та відроджується у чорних ямах наших розчарованих очікувань, вона ж натомість, справжня надія, ніколи не розчаровує», – сказав Папа, скеровуючи погляд на хрест, найжахливіший засіб катування, з якого Бог видобув «найбільший знак любові». Це нагадує нам про те, що «Божі початки розпочинаються часто там, де є наші завершення». З цього випливає заохочення скерувати погляд на хрест, «щоби в нас проросла надія».
Ісус обдертий з усього
Коли ж поглянемо на хрест, то побачимо Ісуса обдертого та пораненого. Папа запросив розгледіти в цих двох аспектах, «як надія, що здається вмираючою, відроджується». У Євангелії читаємо, що розпинателі розділили між собою одежу Ісуса, кидаючи жереб. Так Бог, «Який має усе», дозволяє на те, щоби «Його позбавили всього». І це впокорення є дорогою відкуплення, бо так Бог «перемагає нашу прив’язаність до зовнішнього». Святіший Отець пояснив, що нам не є легко «оголитися», тобто, «чинити істину»: ми дбаємо про зовнішнє, щоби замаскуватися і показатися кращими, ніж ми є насправді, переконані, що важливим є добиватися, щоб інші говорили про нас добре. Тоді «прикрашаємо себе зайвим, але не знаходимо спокій». «Позбавлений усього Ісус нагадує нам про те, що істина відроджується, коли ми є правдивими щодо себе самих, – потрібно сказати правду про себе самих, – коли відкидаємо лукавство, коли звільняємося від мирного співіснування з нашою облудою», – сказав Папа, наголошуючи на тому, що потрібно «повертатися до серця, до суттєвого, до простого життя, позбавленого багатьох непотрібних речей, які є сурогатами надії». Сьогодні, за його словами, «ми потребуємо простоти, наново відкрити цінність поміркованості, зречення, прибрати все те, що забруднює серце та засмучує нас».
Поранений Ісус
З другим поглядом на розп’яття бачимо пораненого Ісуса: пробиті руки і ноги, проколений бік. Але до ран тіла, як зауважив Єпископ Риму, додаються рани душі: Ісус самотній, зраджений, засуджений і навіть почувається покинутим Богом. Над тим, Хто втік, коли Його старалися проголосити царем, висить табличка: «Це Ісус, Цар Юдейський». Його розіп’ято між розбійниками, а натовп віддав перевагу Варраві. Яким чином це допомагає нашій надії? Папа підкреслив, що також і ми є пораненими, бо кожен носить шрами від колишніх рішень, нерозуміння, носить біль, який залишається і який важко здолати. Бог не ховає Свої рани від нас, бо хоче показати, що «Пасха може відкрити новий перехід: зробити рани пробоїнами світла». Ісус, Який на хресті не дорікає, а любить і прощає, «перетворює зло в добро, й так перетворює біль у любов».
«Браття й сестри, суть полягає не в тому, щоби бути багато чи трохи пораненими в житті, але в тому, що робити з моїми ранами», – сказав Папа, зазначивши, що можемо допустити, щоби ці рани інфікувалися почуттям образи та смутку або можемо єднати їх з ранами Ісуса, щоби також і вони стали сяючими. «Наші рани можуть стати джерелами надії, коли замість того, щоби плакати над собою чи ховати їх, втираємо сльози інших, коли замість того, щоби таїти образу за те, що в нас забрали, дбаємо про те, чого не вистачає іншим, коли замість того, щоби замикатися в собі, схиляємося над тим, хто страждає, коли замість того, щоби жадати любові до себе, втамовуємо спрагу тих хто потребує нас. Бо лише тоді, коли перестаємо думати про себе самих, віднаходимо себе», – підсумував Святіший Отець.
