II Ватиканський Собор – новий подих Церкви. Перший період Собору

о. Андрій Твердохліб

Статистика, п’ять етапів та документ про літургію

Впродовж першого соборового періоду відбулося 36 загальних зборів, не враховуючи відкриття ІІ Ватиканського Собору 11 жовтня 1962 року. Більшість цих зборів, а саме 15, були присвячені дискусії над літургійною реформою (схема документа De sacra liturgia). Інші дискусії були присвячені таким темам: джерела об’явлення (De fontibus revelationis), засоби соціальної комунікації (De instrumentis communicationis socialis), єдності Церкви (De unitate Ecclesiae: Ut unum sint) та Церкві (De Ecclesia). Під час загальних зборів можливість виступити мали 614 соборових отців, натомість інших 625 передали до Загального Секретаріату Собору свої письмові зауваження. Назагал відбулося 33 голосування, з яких одне для того, щоб обрати 160 учасників соборових комісій, про що ми розповідали в одній із попередніх передач. Інших чотири голосування відбулося для того, щоб затвердити схеми документів, що мали бути винесені для дискусії: про літургійну реформу, про джерела об’явлення, про засоби соціальної комунікації та про єдність Церкви. Інших 28 голосувань стосувалися поправок до вступної частини та першого розділу документу про літургію.

Перший соборовий період можна умовно розділити на п’ять етапів, під час яких дискутували, вносили поправки та пропозиції і голосували за соборові документи. Ось як ці етапи перераховує в своїй книзі «Історія ІІ вселенського ватиканського Собору» П’єро Доріа: від 22 жовтня до 13 листопада тривала дискусія щодо документа про літургію; від 14 до 21 листопада – щодо джерел об’явлення; від 23 до 27 листопада – дискусія про засоби соціальної комунікації; від 26 до 30 листопада – про єдність Церкви; від 1 до 7 грудня – про Церкву. Восьмого грудня 1962 року, в урочистість Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, Папа Іван ХХІІІ своєю промовою в базиліці святого Петра закрив перший соборовий період. І хоча під час цього періоду й не було остаточно затверджено жодного документа, він став тим підмурівком, на якому згодом були розвинуті документи ІІ Ватиканського Собору.

Згадуючи послання соборових отців до всього людства, про яке ми говорили в попередній передачі, можемо сказати, що воно було цілком згідним із душпастирським і екуменічним стилем, вказаним Папою Іваном ХХІІІ. Натомість коли говоримо про схеми документів, то в них були наявні численні проблематичні аспекти, які серед учасників Собору породжували радше розгубленість та критику багатьох богословів щодо їхньої абстрактності стосовно душпастирських потреб, відповідних до ситуації в сучасному світі. Винятком стала схема документа про літургію. Саме тому цей текст був повністю затверджений голосуванням ще протягом першого соборового періоду.

Далі розглянемо детальніше кожен із етапів та, відповідно, схему кожного із документів. Схема документа про священну літургію розглядалася протягом 15 загальних зборів, починаючи від 22 листопада. Вона відрізнялася від схем інших документів як чітким і конкретним стилем, так і з огляду на вміст. Запропонована схема відповідала потребам літургійної реформи, що склалися на той відтинок часу церковної історії. Протягом дискусій виступили 328 соборових отців, а інші 377 подали свої письмові зауваження. 14 листопада, після завершення розгляду та дискусій стосовно схеми документа, відбулося голосування. Із 2215 голосів 2162 були «за», 46 «проти» і 7 утрималися. Виступи соборових отців стосувалися різних моментів: масштаби самої реформи; критерії участі та пристосування; використання мов різних народів; активна участь вірних. Обговорення торкалося цих тем відповідно до душпастирських потреб, які брали до уваги як богословські роздуми, так і доктринальний розвиток. Темами дискусій були не стільки рубрики богослужбових книг, як радше наступні категорії: історія спасіння; пасхальне таїнство; Церква як таїнство; літургія, як справа нашого відкуплення; присутність Христа у Його слові. Для багатьох отців власне йшлося про правдиве богословське оновлення літургії. Впродовж дискусій на загальних зборах позитивні спостереження стосувалися біблійного, патристичного і душпастирського стилю, а також бажання поглибити природу та мету літургії та визначення способів її пристосування до життя різних народів, враховуючи душпастирські потреби. Соборові отці усвідомлювали, що йшлося не лише про сам обряд, а радше про глибоке бажання бути Церквою у її душпастирському та місіонерському вимірах.

Голосування учасників Собору практично в унісон за прийняття запропонованих змін щодо літургії свідчило про те, що потреба таких змін уже назріла. Бо як інакше можна пояснити, що вже на перших засіданнях першого соборового періоду серед такої великої кількості учасників, які до цього навіть не були знайомими між собою, переважна більшість голосів була віддана на підтримку документа про літургію. Найбільшою сенсаційною інновацією було прийняття можливості використання в літургії мов різних народів. Таке бажання соборових отців було досить важливим з огляду на те, що це була можливість відновити контакт із людьми, пропонуючи євангельську звістку в доступний їм спосіб. Іншим важливим моментом було надання належного місця літургії Слова, тобто першої частини Євхаристійного богослужіння, що була присвячена читанню та поясненню текстів Святого Письма. Після Тридентійського Собору більша увага надавалася другій частині, тобто літургії Євхаристії, і через це читання і пояснення Божого слова відійшло на другий план.

Під час дискусій також постало питання про роль єпископських конференцій, які були покликані безпосередньо адаптувати літургію до місцевих церковних контекстів. Той факт, що в різних країнах католицькі єпископи ще не були організовані в національні конференції, а лише в регіональні, вказує на те, як літургійна реформа, запропонована ІІ Ватиканським Собором, мала також вплив і на реорганізацію всієї Церкви. Такий підхід допоміг подолати вертикальну еклезіологію, яка встановилася протягом останніх сотень років.

Сформований таким чином та прийнятий на голосуванні текст документа про літургію став основою і повинен був врахувати пропозиції та способи їхнього внесення до кінцевого варіанту. Уже протягом другого соборового періоду, 4 грудня 1963 року, догматична конституція під назвою Sacrosanctum concilium була прийнята остаточно.

Отож у даній передачі ми почали знайомитися із першим соборовим періодом, розглянули його статистичні дані, а також дослідили перший із п’яти етапів цього періоду. Наступного разу перейдемо до розгляду його наступних чотирьох етапів.

Джерела:

Giuseppe Alberigo. Breve storia del concilio Vaticano II. Il Mulino, 2021. c. 48-49.

Marco Pietro Giovannoni, Alessandro Cortesi. Introduzione al Concilio Vaticano II. Padova: Edizioni messaggero, 2022. c. 70-72.

Piero Doria. Storia del Concilio ecumenico vaticano II. Tau editrice, 2016. c. 91-93.