Шукати

Cookie Policy
The portal Vatican News uses technical or similar cookies to make navigation easier and guarantee the use of the services. Furthermore, technical and analysis cookies from third parties may be used. If you want to know more click here. By closing this banner you consent to the use of cookies.
I AGREE
Finale: Pesante - Presto
Розклад Podcast

Ступити на дорогу братерства (20)

Про «політичну любов» роздумує Папа Франциск наприкінці п’ятого розділу енцикліки «Fratelli tutti», що має назву «Краща політика». Він зауважує, що суспільна любов є відправною точкою до «цивілізації любові».

Своїм універсальним динамізмом любов «може будувати новий світ», бо вона – не сентиментальність, а найкращий спосіб знаходити ефективні можливості для розвитку всіх людей. Якщо любов поєднана зі служінням правді, то це не суб’єктивна сентиментальність, і тому не стає «легкою здобиччю емоцій і принагідних думок індивідів», а такий зв’язок любові з істиною «уможливлює її універсальність».

Зауваживши, що існує так звана «добровільна» любов, акти якої походять безпосередньо із чесноти любові, і «наказана» любов, акти якої спрямовані на створення здоровіших інституцій, справедливіших законів і ефективніших структур, Глава Католицької Церкви вказує на те, що «справою любові» є також зусилля, спрямовані на те, щоб організувати і побудувати суспільство таким чином, щоб ближній не опинився в бідності. «Супроводжувати людину, яка страждає, – це прояв любові, але проявом любові до людини, якщо ми навіть не маємо безпосереднього контакту з нею, є також зусилля, спрямовані на те, аби змінити соціальні умови, які спричиняють страждання», – пише він, пояснюючи, що, наприклад, що актом любові є, коли хтось дає потребуючому їжу, а політик створює для нього місце праці, «й цей величний вчинок любові ушляхетнює його політичну діяльність» (186).

Ця любов, яка є «серцем духа політики», за словами Папи, завжди є «преференціальною любов’ю до останніх». «Тільки погляд, горизонт якого перемінений любов’ю, може визнати гідність іншої людини, прийняти і цінувати незмірну гідність убогих, шанувати їхній спосіб життя і культуру, і справді інтегрувати їх у суспільство. Такий погляд – це серцевина автентичного духа політики», – зазначає він, додаючи, що не можна вирішити проблему бідності стратегіями стримування, які лише «заспокоюють убогих і перетворюють їх у приручені й нешкідливі істоти». У цьому й проявляється цінність принципу субсидіарності, який невіддільний від принципу солідарності. Звідси також виникає потреба «вирішити всі проблеми з порушенням фундаментальних прав людини». Найбільшою тривогою політика повинно бути не падіння рейтингу, а брак ефективних рішень щодо явища соціальної та економічної маргіналізації з важкими для людини наслідками» (187-188).

У цьому контексті Святіший Отець нагадує про те, що «ми перебуваємо ще далеко від глобалізації основних прав людини». Наприклад, всесвітня політика не може не зарахувати до своїх основних і імперативних цілей подолання голоду. Бо коли фінансові спекуляції обумовлюють ціну на продукти харчування, ставлячись до них як до інших товарів, «то мільйони людей страждають і вмирають з голоду», а з іншого боку тони продуктів викидається на смітники. У той час, «коли ми часто вдаємося до семантичних чи ідеологічних диспутів», дозволяємо, водночас, «щоб наші сестри й брати вмирали з голоду чи спраги, без даху над головою і без доступу до медичної опіки». Разом із цим ще однією «ганьбою людства» залишається торгівля людьми (189).

«Політична любов виражається також і у відкритості до всіх», – пише далі Святіший Отець, вказуючи на те, що ті, чиїм обов’язком є керувати, «покликані в чомусь обмежити себе, щоб уможливити зустріч і шукати збіжності принаймні в деяких темах». Це включає вміння «вислухати думку іншої людини, щоби всі мали свій простір». «Бачачи, що різні види фундаменталістської нетерпимості нищать зв’язки між особами, групами і народами, живімо і вчімося цінностям пошани і любові, здатної прийняти будь-яку відмінність, пріоритету гідності кожної людської істоти незалежно від її переконань, почуттів, вчинків і навіть гріхів», – закликає Папа, підкреслюючи, що в той час, як «відмінності породжують конфлікти», то одноманітність, однак, «породжує задуху і культурний занепад». У цьому контексті він також нагадує про те, що разом із Великим Імамом Ахмедом Аль-Таїбом закликали «лідерів міжнародної політики і світової економіки докласти своїх зусиль до поширення культури терпимості й співжиття у мирі; реагувати якнайскоріше, аби запобігати проливанню невинної крові», як зазначається у спільному документі про загальнолюдське братерство. «І якщо якась політика сіє ненависть чи страх до інших народів в ім’я добра власної країни, то потрібно цим занепокоїтися, реагувати вчасно й відразу корегувати курс», – додає він (190-192).

Водночас, Наступник святого Петра звертає увагу на те, що кожний політик, «який розвиває цю невтомну діяльність», залишається людиною, покликаною «жити любов’ю в щоденних міжособових зв’язках». Сьогодні, однак, «дедалі рідше людину називають по імені, дедалі рідше до неї ставляться як до особи – унікальної в світі. У політиці «також є місце для ніжної любові», бо ніжність – «це любов, яка наближається і конкретизується». «Це допомагає нам зрозуміти, що не завжди йдеться про великі успіхи, які часом неможливо здобути. У політичній діяльності слід пам’ятати, що незалежно від того, як ми її сприймаємо, кожна особа є безмежно священною і заслуговує нашої любові й нашої посвяти. І тому, якщо зможу хоч одній людині допомогти жити краще, це вже виправдає дар мого життя» (193-195).

«Дуже шляхетною» Папа називає «здатність ініціювати процеси, плоди яких збиратимуть інші, з надією на приховані сили добра, яке сіється». «Добра політика, – пише він, – об’єднує любов і надію з довірою до добра, яке, попри все, існує в серцях людей» (196).

Підсумовуючи, Святіший Отець зазначає, що «при роздумах про прийдешнє» повинні виникати запитання: «Навіщо? Куди я прямую насправді?». Бо через кілька років, роздумуючи над минулим, питання вже не звучатиме: «Скільки людей мене прийняло, скільки за мене голосувало, скільки думало про мене добре?» Питання, можливо, болісні, звучатимуть так: «Скільки любові я вклав у свою роботу, що доброго зробив для людей, який слід залишив по собі в суспільстві, які справжні зв’язки збудував, які позитивні сили звільнив, які зерна миру засіяв у суспільстві, що зумів зробити на довіреній мені посаді?» (197).

(На основі перекладу українською мовою, поширеного єзуїтською спільнотою в Україні).

19 березня 2021, 07:55
Prev
April 2025
SuMoTuWeThFrSa
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
Next
May 2025
SuMoTuWeThFrSa
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031